Гончаренко повернувся за стіл, відкинувся у кріслі й склав руки на грудях. Портупея озвалася звичним рипінням. «Ну що ж, Ларисо Вікторівно, розповідайте. Чим наше скромне селище привернуло увагу області?»
Савченко неквапливо відкрила папку. Поклала перед собою посвідчення й чистий аркуш, ніби готувалася до нудної канцелярської розмови.
«Звичайна планова робота. Переглядаємо закриті матеріали щодо виробничих подій за чотири роки. Мені доручили ознайомитися зі справами місцевого лісгоспу. Статистика, звіти, відомчі формальності».
На обличчі майора ніщо не здригнулося. Ямочки навіть окреслилися виразніше. «Формальності — основа порядку», — із розумінням зауважив він. «А виробництво в нас важке. Ліс, морози, техніка. Люди теж непрості, багато хто випиває. Звідси й травми, куди ж без них».
«У моєму списку вісім людей». Лариса дістала бліду копію, не повідомляючи, звідки та взялася. «Усі загинули на лісосіках або поруч із ними. Останній — Романенко Микола Степанович, смерть дванадцятого листопада. Потрібні матеріали перевірок, протоколи оглядів, медичні висновки й опитування свідків».
Вона подивилася на майора крізь збільшувальні лінзи, зберігаючи вираз наївної службової сумлінності.
«Звісно, жодних перешкод», — легко погодився Гончаренко. «Справи з архіву принесуть просто зараз. У сусідньому кабінеті тихо й світло, там вам ніхто не завадить».
За чверть години перед Ларисою лежали вісім тонких папок. Приміщення виявилося холодним, стіл — порожнім, а документи — підозріло легкими. У першій папці було чотири аркуші: рапорт про виїзд, коротке пояснення бригадира, постанова про відмову у відкритті справи й довідка фельдшера.
Робітник нібито перечепився й потрапив під лісовоз. Травми визнано несумісними з життям, ознак стороннього втручання не виявлено. Під постановою стояв підпис Гончаренка.
У другій папці знайшлося три аркуші. Потонув у заболоченій низині, свідків немає, довідку видав той самий медик. Третій загиблий нібито заблукав і замерз після вживання алкоголю.
Фотографій не було ніде. Бракувало докладних описів ушкоджень, схем місць подій і повноцінних висновків. Кожен матеріал складався з кількох загальних фраз, достатніх лише для того, щоб поставити печатку й повернути папку на полицю.
Останньою Лариса відкрила папку Миколи Романенка. Два аркуші. На чоловіка впав стовбур, підстав для подальшого розслідування немає. Підпис начальника, печатка, дата.
Цього вже не можна було пояснити недбалістю. Хтось методично вихолощував справи, прибираючи будь-яку деталь, здатну викликати запитання. Документи довели до стерильної порожнечі, у якій юридично не було за що зачепитися.
Вісім смертей пройшли через той самий конвеєр. Людину списували як зіпсовану деталь виробництва, прикриваючись довідкою без описів і постановою без перевірки. Гончаренко не боявся обласної слідчої саме тому, що формально показувати було нічого.
Без свідків і тіл ці папки ставали його щитом. Для ексгумації потрібні були підстави, а земля промерзла на значну глибину. До того ж справжнє місце поховання міг знати лише той, хто наказав сховати загиблих.
Лариса розклала документи за датами й порівняла підписи. Одне й те саме коло осіб оформлювало кожен епізод, формулювання переходили з постанови в постанову майже без змін. Навіть помилки повторювалися, наче нові папери переписували за колишнім зразком. Така однаковість не підтверджувала правду — вона показувала, наскільки впевнено виконавці користувалися одного разу відпрацьованою схемою.
Особливо промовистою була відсутність зайвого паперу. У звичайній недбало розслідуваній події залишаються суперечливі пояснення, випадкові чернетки, неповні схеми. Тут не лишилося навіть непотрібного мотлоху. Хтось розумів, які документи здатні викликати запитання, і заздалегідь не дозволяв їм з’явитися. Ця акуратність виказувала умисел сильніше, ніж груба помилка.
Двері відчинилися без стуку. Гончаренко стояв на порозі в теплому бушлаті, накинутому на плечі, й дивився на вісім порожніх папок перед Савченко. У його очах промайнуло вдоволення гравця, який заздалегідь зібрав усі козирі.
«Вивчайте спокійно, Ларисо Вікторівно. Від гостей ми нічого не приховуємо», — промовив він із широкою усмішкою. Однак справжні таємниці цього місця починалися там, де закінчувалися вихолощені папери…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
