Перед світанком ніч стала особливо важкою. Сіре пальто більше не згиналося: волога від дихання й тіла замерзла всередині тканини, перетворивши драп на жорсткий панцир. Під час кожного руху він рипів, наче зім’ятий металевий лист, сковував плечі й витягував останні рештки тепла.
Ступні давно перестали озиватися болем. Лариса не відчувала ні підошов, ні твердого сліду під ними. Щоб зрозуміти, куди поставила ногу, доводилося дивитися вниз. Хода перетворилася на кероване зором перенесення ваги з однієї дерев’яної колодки на іншу.
М’язи стегон скорочувалися лише за наказом волі. Повітря здавалося густим, його доводилося втягувати короткими хрипкими порціями. Вії злиплися від інею, брови побіліли, лінзи окулярів постійно тьмяніли.
Високо в кронах здійнявся вітер. Спершу він ледь ворушив гілки, потім почав спускатися між стовбурами, свистіти й закручувати сухий сніг. Цей одноманітний звук витіснив стукіт крові й віддалив навколишній світ, наче вуха заклало ватою.
Тоді сталося найнебезпечніше. Біль, який мучив суглоби кілька годин, почав слабшати. Полегшення не означало покращення — нервова система, виснажена холодом, переставала передавати сигнали.
Лариса знала ознаки крайнього переохолодження з інструкцій для військових патрулів. Після тривалого спазму судини могли розширитися й випустити рештки теплої крові до шкіри. Людині ставало спекотно саме тоді, коли внутрішні органи втрачали останній захист.
Вона спробувала перевірити себе простою лічбою, але числа почали розповзатися. Після семи чомусь знову з’являлася п’ятірка, потім думка губилася. Раніше Савченко безпомилково тримала в пам’яті десятки дат, а тепер не могла відновити останні п’ять кроків. Це означало, що холод дістався вже не лише до рук і ніг — сповільнювалася робота мозку.
Лариса наказала собі назвати вголос прізвища загиблих, але губи майже не слухалися. Вийшов лише хрипкий шепіт. Тоді вона почала подумки повторювати ім’я Миколи Романенка, прив’язуючи його до кожного руху. Кілька хвилин це утримувало увагу, потім ім’я втратило сенс і перетворилося на набір звуків.
Вітер розвіював сліди дихання, ліс довкола здавався нескінченним та однаковим. Ні вогню, ні дороги, ні зміни рельєфу. Сама відсутність ознак мети посилювала спокусу зупинитися: розум переставав вірити, що шлях кудись веде. Саме тому м’яке тепло здалося не симптомом, а дозволом припинити безглузду боротьбу.
М’яке тепло розлилося по грудях і руках. Крижане пальто раптом здалося домашнім одягом, свист вітру — шумом чайника на кухні. Свідомість перестала оцінювати загрозу й запропонувала просте рішення: сісти лише на кілька хвилин.
Замет біля краю сліду більше не скидався на могилу. Він здавався чистим м’яким ліжком, у яке досить опуститися, щоб зникли втома й біль. Плечі розслабилися, коліна почали підгинатися.
«Лише заплющити очі. Мороз уже не завдає шкоди». Ця думка звучала не словами, а спокійною впевненістю. Смерть від холоду на останньому етапі справді приходить як сон, і організм сам переконує людину припинити опір.
Ліве коліно торкнулося снігу. Наст неголосно хруснув. Лариса повільно повалилася набік, не відчуваючи страху. Біла поверхня наблизилася до обличчя.
Права рука в кишені притиснулася до грудей і натрапила на твердий прямокутник. Крізь промерзлу тканину пальці впізнали диктофон.
Один предмет повернув причинно-наслідковий зв’язок. Якщо вона ляже, плівка залишиться тут до відлиги. Можливо, пристрій знайдуть люди Гончаренка; можливо, він згниє у воді. У будь-якому разі голос майора не пролунає перед слідством.
Вісім загиблих знову залишаться нещасними випадками. Миколу Романенка остаточно оголосять необережним робітником, а той, хто наказав убити його, вранці наллє чай і підпише чергову постанову.
Система й далі вивозитиме ліс і перемелюватиме людей лише тому, що Савченко дозволила власному тілу поспати п’ять хвилин. Ця думка прорізала теплий морок, але м’язи вже не поспішали слухатися.
Біологія вимагала зупинитися, розум вимагав підвестися. Лариса стиснула щелепи й захопила зубами внутрішній бік нижньої губи, готуючись завдати собі болю — єдиного відчуття, яке ще могло повернути її зі смертельного сну…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
