Життя без прикрасВін потягнувся до снодійного, але передумав. Обережно підвівся, одягнувся. І тільки тоді в тиші почув те саме шарудіння.
Сухе, ледь помітне, але настирливе.
— Отже, ось про що Ніна говорила, — прошепотів він. — Напевно, вітер десь гуляє. Завтра перевірю.
Він вийшов на ґанок і дістав сигарету. Довго крутив її в пальцях. Йому хотілося відійти трохи далі, постояти на самоті, подумати й усе-таки закурити. Він уже зробив крок, але зупинився.
Перед очима раптом спливло обличчя Ніни, її втомлений голос: “Ти обіцяв”.
Матвій зло стис пачку в кулаці, кинув її на землю й наступив ногою. Потім ще раз. І ще.
— Усе, досить.
Він повернувся до дверей, щоб зайти назад, але за спиною пролунав гучний гавкіт.
Матвій різко обернувся. У цю мить між його ніг тінню проскочило щось темне. Він не відразу зрозумів, що сталося, а потім побачив: у дім увірвалася Марта.
Вона мчала просто до дитячої.
Звідти відразу долинув її лютий гавкіт, потім різкий глухий звук, а далі все стихло. Тільки Мишко плакав — голосно, перелякано, надривно.
Матвій кинувся всередину. Ніна, попри снодійне, теж підвелася — хитаючись, бліда, але вперта. Вони влетіли до дитячої майже одночасно.
В обох калатало серце. У скронях стукало так, ніби хтось бив ізсередини. Ноги слабшали. Кожен за ці кілька секунд устиг подумати про найстрашніше.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.