Він потягнувся до снодійного, але передумав. Обережно підвівся, одягнувся. І тільки тоді в тиші почув те саме шарудіння.
Сухе, ледь помітне, але настирливе.
— Отже, ось про що Ніна говорила, — прошепотів він. — Напевно, вітер десь гуляє. Завтра перевірю.
Він вийшов на ґанок і дістав сигарету. Довго крутив її в пальцях. Йому хотілося відійти трохи далі, постояти на самоті, подумати й усе-таки закурити. Він уже зробив крок, але зупинився.
Перед очима раптом спливло обличчя Ніни, її втомлений голос: “Ти обіцяв”.
Матвій зло стис пачку в кулаці, кинув її на землю й наступив ногою. Потім ще раз. І ще.
— Усе, досить.
Він повернувся до дверей, щоб зайти назад, але за спиною пролунав гучний гавкіт.
Матвій різко обернувся. У цю мить між його ніг тінню проскочило щось темне. Він не відразу зрозумів, що сталося, а потім побачив: у дім увірвалася Марта.
Вона мчала просто до дитячої.
Звідти відразу долинув її лютий гавкіт, потім різкий глухий звук, а далі все стихло. Тільки Мишко плакав — голосно, перелякано, надривно.
Матвій кинувся всередину. Ніна, попри снодійне, теж підвелася — хитаючись, бліда, але вперта. Вони влетіли до дитячої майже одночасно.
В обох калатало серце. У скронях стукало так, ніби хтось бив ізсередини. Ноги слабшали. Кожен за ці кілька секунд устиг подумати про найстрашніше.
На підлозі валялося дитяче одіяльце — розірване, зім’яте. Марта стояла біля ліжечка, низько опустивши голову. З її пащі щось звисало…
