Життя без прикрасЦі почуття поступово стали взаємними. Минув рік, і тепер Богдан та Оксана вже не могли уявити життя одне без одного. День весілля видався сонячним, ніби сама природа благословляла їх.
Зала, де відбувалося святкування, була прикрашена стримано, але зі смаком. Білі скатертини, живі квіти на столах і м’яке світло створювали затишну атмосферу. Усі присутні відчували, що цей день — не просто свято кохання, а й символ нового початку.
Оксана мала неймовірний вигляд. Її сукня, пошита за власними ескізами, підкреслювала природну красу дівчини. Галина не могла відвести очей від доньки, а в її очах блищали сльози щастя.
«Ти просто казкова, — сказала вона, тримаючи Оксану за руку. — Я навіть не могла мріяти, що побачу тебе такою щасливою».
«Це все завдяки тобі, мамо», — відповіла Оксана, обіймаючи її.
«Ти навчила мене боротися й ніколи не здаватися». Серед гостей були присутні колеги Богдана, зокрема Лідія Степанівна, яка завжди підтримувала Оксану. Вона усміхалася, тримаючи в руках келих шампанського.
«Ну тепер-то вже точно все добре в нашої дівчинки, — сказала вона, звертаючись до Павла Мироновича, який стояв поруч. — А ви, Павле Мироновичу, молодець, справжній батько». Він усміхнувся, але в його погляді було помітне легке збентеження.
«Дякую, Лідіє Степанівно. Радий, що зміг бути частиною цього», — відповів він. Колишні кривдниці Оксани з офісу теж були присутні на весіллі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.