Життя без прикрасУ готелі все стало чужим. Павло притулився чолом до віконного скла: десь у місті зараз повертався додому одинадцятирічний хлопчик. Його син. Уголос назвати його так він ще не мав права, але під ребрами це слово вже оселилося, діяло тихо й невідступно, наче хвороба.
Не переодягаючись, він сів на край ліжка. Після бенкету сорочка зім’ялася; у вухах лишалися келихи й підпилі промови про молодість. Серед них, наче ніж, застряг інший звук — стукіт пластикового лоточка об швабру й коротке, ввічливе «мам». Павло знайшов у телефоні Миколу Лісовського й зателефонував.
Відповіли не відразу. Зашурхотіла ковдра, почувся приглушений жіночий голос.
— Павле, що сталося? Ти ще в «Мідному ліхтарі»? Друга ночі вже.
— У «Річковому світлі». Допоможи мені. Тільки тихо.
— Кажи. — Сонна млявість миттєво зникла з голосу Миколи: за п’ятнадцять років роботи рієлтором він навчився за секунду переходити до справи.
— Адреса потрібна. Жінку звати Ірина, сорок років, прибирає в «Мідному ліхтарі». Поки більше нічого не знаю. Через знайомих, у базі — як зможеш. Але щоб до неї не дійшло, що хтось розпитує.
Микола довго не відповідав. Павло чув скрип дверей, кроки в коридор, клацання запальнички.
— Павле, з тобою все гаразд?
— Ні. Але ти не те подумав. Зроби, прошу.
— Вранці візьмуся. Чекай на мене о дев’ятій у кафе на першому поверсі.
Павло поклав слухавку. У номері більше не було чути ні голосу Миколи, ні шурхоту на другому кінці; тільки дощ тягнув по карнизу бляшану ноту. Він ліг і заплющив очі. Відразу постала худа постать у синьому робочому халаті, волосся, зібране на потилиці, родимка біля скроні. Упізнав би її з тисячі — колись вечорами в шкільному парку він цілував цю родимку. Між тією дівчиною й жінкою, яку він побачив біля відра, лежали дванадцять років, але знайома прикмета залишалася тією самою. Так минула ніч до самого світанку. Павло все лежав, жодного разу не заснувши.
О дев’ятій ранку Микола вже чекав на нього за кутовим столиком кафе. Поряд із чорною кавою, від якої здіймалася пара, лежала тонка картонна тека. Побачивши неголеного Павла із синявою під очима, він довго дивився на нього, потім підсунув другу чашку.
— Випий. На тебе дивитися страшно.
Павло сів і сховав під стіл руки: пальці помітно тремтіли.
— Що вдалося з’ясувати?
Микола розкрив теку. Усі відомості вмістилися на одному аркуші, списаному його дрібним почерком.
— Ткач Ірина Василівна, сорок років. Винаймає однокімнатну на третьому поверсі. Платить вісімнадцять тисяч готівкою, під розписку. Роботи дві: кондитерська фабрика, фасування, а вечорами — підлога в «Мідному ліхтарі». Син Андрій, одинадцять років, навчається в школі номер 12. Ходить до міського басейну, секція безплатна. У документах замість батька — прочерк.
За вікном поодинокі парасолі рухалися над мокрою бруківкою. Павло дивився на них, відчуваючи, як усередині щось повільно опускається на дно.
— Прочерк… — вимовив він майже без голосу.
— Так, прочерк. — Микола закрив теку. — Павле, навіщо тобі це, питати не стану. Але місто маленьке. У «Мідному ліхтарі» її хвалять: тиха, не п’є, син за нею як хвостик. Для багатьох вона приїжджа, у минуле ніхто не лізе. І ти не лізь, якщо не готовий іти до кінця.
— Я готовий.
Микола звів на нього очі. Кілька митей вони дивилися один на одного, потім приятель повільно кивнув.
— Тоді обережніше. Батько її тут живе. Бондар, колишній кадровик міської адміністрації. Старий, але зв’язки залишилися. Він доньку в таке становище загнав, що без чиєїсь допомоги їй не вибратися.
— Я знаю її батька.
Трьох ковтків вистачило, щоб допити каву. Павло залишив Миколі купюру за обох, сховав рукописний аркуш у внутрішню кишеню й вийшов під дощ.
Його позашляховик надто вирізнявся серед машин біля цих будинків. Довелося залишити його за два квартали. Далі Павло йшов пішки, до п’ятиповерхівки, що стояла другим рядом від дороги, між гаражами й іржавим дитячим майданчиком. Знайшов третій під’їзд, відлічив третій поверх. За потрібним вікном біліла фіранка.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.