У квартирі в столиці суд визнав за Оксаною частку в розмірі 60%, за Тарасом — 40%, з урахуванням документально підтвердженого перевищення її фінансового внеску. Заміський будинок поділили порівну, оскільки внесок сторін у цьому разі був визнаний рівним.
У комерційному приміщенні Оксані також належало 60%, Тарасові — 40%. Підсумкова вартість частки Оксани виглядала вагомо навіть на папері. А на тлі кримінальної справи, де суми були зовсім іншими, втрата значної частини майна ставала для Тараса ще однією петлею на шиї.
Оксана слухала й не відчувала тріумфу. Вона відчувала втому. Не ту, що від безпорадності, а ту, що від довгої й правильно зробленої роботи.
Задоволення. Ось точне слово. Тарас не дивився в її бік.
Його адвокат щось записував. На обличчі Тараса був вираз людини, якій щойно повідомили щось, що вона розуміє розумом, але прийняти не може. На виході із зали Бондаренко потиснув їй руку.
«Вітаю, хороша робота!» — «Ваша», — сказала Оксана. «Наша, — поправив він. — З документами, які ви принесли, це була просто технічно правильна робота. Документи — ваші». Вона кивнула, застебнула пальто. Вийшла надвір.
Січнева столиця — біла, з морозцем, із запахом снігу й вихлопу. Оксана постояла на сходах суду кілька секунд. Подивилася на небо — чисте, без хмар, із блідим зимовим сонцем над дахами.
Зателефонувала мамі. «Мамо, суд закінчився». — «Як?» — «Добре».
Пауза. «Добре, — повторила Галина Іванівна, — значить, правильно робила». — «Так, — сказала Оксана, — правильно».
Вона прибрала телефон. Машина чекала. Попереду були офіс, дзвінки, звіти й наступний день.
Такий самий довгий і насичений, як усі попередні, але тепер без зайвого тягаря. Однак радіти було зарано. Тарас подав апеляцію вже наступного дня після рішення суду.
Це було очікувано. Процесуальне законодавство дозволяло оскаржити рішення суду першої інстанції. І Тарас, очевидно, вирішив використати кожен можливий інструмент, щоб виграти час.
«Це тактика, а не стратегія, — сказав Бондаренко, коли Оксана повідомила йому про подання апеляції. — Апеляційний суд у цьому разі, з огляду на обсяг документальної бази, з високою ймовірністю залишить рішення без змін. Їм потрібен час, не перемога».
«Навіщо їм час?» — «Гарне запитання. Або намагаються вивести щось з активів до виконання рішення, або чекають, чим закінчиться кримінальна справа, в розрахунку, що, якщо вона розвалиться, можна буде домовитися й у цивільній справі. Або просто не знають, що ще робити, і роблять те, що вміють: затягують».
Оксана подумала. «Нехай подають, ми не поспішаємо». Це була правда.
Вона не поспішала, бо знала: час у цьому разі працював на неї, а не проти. Кримінальна справа рухалася своїм ходом, слідство вивчало документи, опитувало свідків, запитувало банківські виписки. Ткаченко працював методично.
Тарас тим часом припустився ще однієї помилки, можливо, найдорожчої. Дізнавшись, що Максим дає свідчення слідству, він спробував на нього натиснути — не особисто, через спільного знайомого, який мав передати Максимові просту думку: краще мовчати. Максим, наляканий на той момент до стану людини, готової співпрацювати з будь-ким, аби тільки не опинитися крайнім, негайно повідомив про це слідчого.
Розмову виявилося записано: Максим, вочевидь, уже почав про всяк випадок фіксувати все підряд. Тиск на свідка — самостійне порушення кримінального законодавства.
Це додалося до основного обвинувачення окремим епізодом. Оксана дізналася про це від Кравченка: той відстежував ситуацію через свої канали. «Він сам риє собі яму», — сказав Кравченко.
«Це не рідкість, — відповіла Оксана. — Люди, які звикли тиснути, продовжують тиснути навіть тоді, коли це вже лише шкодить. Рефлекс сильніший за розум». — «Ти говориш про нього без злості». — «Злість — дороге паливо. Я витрачаю його ощадно».
У лютому Людмила Василівна вдалася до останньої самостійної дії, єдиної, яка мала хоч якийсь практичний сенс. Вона зняла зі свого особистого рахунку велику суму, близько чотирьох мільйонів, раніше переказану їй Тарасом, і спрямувала її на рахунок далекої родички. Очевидно, це була спроба приховати кошти сина від можливого арешту в межах кримінальної справи…
