Оксана почула ці слова, але повірила їм не відразу. Вона дивилася на суддю так, ніби боялася, що він зараз виправиться, повернеться до попереднього тексту і все знову завалиться. Але суддя продовжував, і кожна його фраза виймала з неї по одному вістрю страху.
— Повна опіка над неповнолітньою Мартою передається матері, пані Оксані. Батько до завершення розслідування позбавляється права самостійного спілкування з дитиною.
Оксана скрикнула й притиснула долоню до губ. Марта кинулася до неї, але зупинилася, ніби ще чекала дозволу. Суддя пом’якшив погляд.
— Підійди до мами, дівчинко.
Марта побігла. Оксана опустилася на коліна просто між столами й обійняла доньку так міцно, ніби тримала її на краю прірви. Тонкі руки Марти обвилися навколо її шиї.
— Я боялася, матусю, — прошепотіла дівчинка. — Я дуже боялася.
— Я теж, — відповіла Оксана крізь сльози. — Але ти така смілива. Моя дівчинко, моя розумнице.
Суддя дав їм кілька секунд, потім продовжив:
— Суд також роз’яснює пані Оксані право заявити зустрічні вимоги про розірвання шлюбу.
Савчук нахилився до неї.
— Оксано, ви можете зробити це зараз.
Вона підвела голову. Тарас сидів під охороною, блідий, спустошений, із перекошеним обличчям. Ще недавно він обіцяв залишити її без усього. Тепер не смів дивитися їй у вічі.
— Так, пане суддя, — сказала Оксана. Голос тремтів, але був ясним. — Я прошу розірвати цей шлюб.
— Вимогу прийнято. З огляду на встановлені обставини суд задовольняє її.
Він перейшов до майна. Усі кошти й активи Тараса та Ірини підлягали замороженню до завершення перевірки. Дім, у якому жила Оксана з Мартою, мав бути захищений від продажу чи переоформлення. Суд доручав провести повне відстеження переказів і повернути Оксані все, що було виведено незаконно.
— Матеріали сьогоднішнього засідання, включно з відеозаписом, визнаннями й поведінкою сторін, направляються для відкриття окремого провадження, — сказав суддя. — Пан Тарас і пані Ірина підлягають негайному затриманню за підозрою у змові, викраденні коштів, наданні неправдивих показань, маніпулюванні доказами та спробі ввести суд в оману.
Пристави защепнули наручники на зап’ястях Тараса. Він сіпнувся, але вже без колишньої сили. Коли його вели повз Оксану, вона підвела очі. Він відвернувся. У цьому жесті було все: страх, поразка, порожнеча.
Ірину виводили слідом. Її гарне обличчя було мокре від сліз, волосся вибилося із зачіски. Вона більше не нагадувала впевнену фахівчиню. Вона була людиною, яку власна брехня наздогнала надто швидко.
Руденко лишився стояти біля столу, ніби забутий. Його дорогий костюм уже не робив його сильним. Савчук уперше за довгий час дозволив собі всміхнутися.
— Ми виграли, — тихо сказав він.
Оксана похитала головою, притискаючи Марту до себе.
— Ні, — прошепотіла вона. — Це вона нас урятувала.
Марта підвела обличчя, іще мокре від сліз, і стиснула старий планшет у руках. Розбитий екран блиснув під світлом зали, як маленьке дзеркало, у якому нарешті відбилася правда…
