— Рою, спокійно. Тихо.
Пес навіть не моргнув.
Минуло кілька секунд — і він різко подався вперед.
А потім загавкав.
Гавкіт розітнув тишу так раптово, що кілька людей здригнулися. У ньому не було звичної собачої розгубленості. Це не був крик туги за господарем. Звук пролунав коротко, жорстко, тривожно — так службова вівчарка подає сигнал, коли виявляє щось важливе.
Чоловік обережно потягнув повідець.
— Назад, хлопче. Тихіше.
Але Рой уперся лапами в підлогу. Його очі не відривалися від згортка.
Він знову загавкав.
Тепер голосніше.
Наполегливіше.
Залою відразу пройшов тривожний шепіт.
— Що з ним таке?
— Чому він раптом почав гавкати?
