Оксана продавала його на ринку в районному центрі, відкладаючи гроші, поступово відновлюючи господарство після смерті батька. Вона трималася осібно, але не цуралася сільського життя цілком. Допомагала сусідам, коли було треба, ходила на спільні свята, хоча ніколи не лишалася допізна.
Іноді вона поверталася до річки, де все почалося, і сиділа там подовгу, дивлячись на воду, згадуючи батька, згадуючи все пережите. «Я тримаюся, тату, — казала вона тихо, звертаючись до води, що текла повз. — Як ти вчив».
Справу про загибель Кравченка й Савченка остаточно закрили через два роки, офіційно визнавши її нерозкритою через відсутність доказів і підозрюваних. У селі з часом розмови про те, що сталося, обросли легендами й домислами.
Хтось говорив про помсту конкурентів, хтось — про випадкове зіткнення з браконьєрами, хтось пошепки згадував нечисту силу, що охороняє ліс від чужинців. Ніхто, жодна людина так і не пов’язав дивну загибель двох столичних мажорів із тихою пасічницею, яка й далі мирно жила на краю села біля самого лісу, що колись забрав у неї батька. Бондаренки, постарівши, доживали свого віку поруч, лишаючись єдиною родиною, яка була в Оксани, окрім спогадів про батька.
Вона дбала про них так само, як колись дбали про неї після його смерті. Коло, що замкнулося саме собою, як замикається будь-яке коло турботи в маленькому селі, де люди тримаються одне за одного не з обов’язку, а з потреби вижити. Іноді, значно пізніше, вже літньою жінкою, Оксана розповідала онукам Бондаренків про батькову пасіку, про те, як важливо поважати бджіл, як важливо не показувати їм страху.
«Бджоли болю не терплять, — казала вона дітям із тим самим спокоєм, з яким колись говорив їй батько. — Але страху бояться ще більше. Хто сіпається, того жалять. Хто стоїть спокійно, того не чіпають». Діти слухали, кивали, не розуміючи до кінця всієї глибини цього уроку, але запам’ятовуючи слова, які одного дня, можливо, теж їм знадобляться. А Оксана дивилася на них і думала про те, що справедливість у цьому світі часом приходить не через закон і не через суд, а через терпіння, спокій і готовність захистити себе, коли ніхто інший захистити не може.
