Залишившись сама, Оксана взялася до звичних справ. Зібрала посуд, витерла стіл, розвісила білизну, прибрала іграшки у вітальні. Вона робила все швидко й ретельно, хоча в грудях неприємно нило. Кожен день був схожий на попередній, і все ж вона продовжувала вірити, що лад у домі здатен утримати те, що давно розпадалося в неї на очах.
Опівдні Оксана пішла по Мирославу до школи. Це був найсвітліший час дня. Донька вибігала до неї з портфелем за плечима, хапала за руку й без упину розповідала про подружок, завдання, малюнки, смішні слова вчительки. Того дня Мирослава теж сяяла.
— Матусю, я сьогодні отримала п’ять зірочок! Я перша відповіла правильно!
— Оце ж яка в мене розумничка росте, — Оксана усміхнулася й легенько торкнулася пальцем її носа.
Вони повернулися додому. Оксана допомагала доньці зняти взуття, коли біля воріт зупинився кур’єр. Чоловік назвав її ім’я й передав товстий коричневий конверт без зворотної адреси. У кутку був лише знак юридичної контори.
— Мамо, а що це? — спитала Мирослава, визираючи з-за її плеча.
— Не знаю, сонечко. Напевно, якісь папери. Іди перевдягнися, зараз обідатимемо.
Голос Оксани звучав спокійно, але пальці вже похололи. Коли донька побігла нагору, вона сіла у вітальні й розкрила конверт. Усередині лежала товста пачка документів. На першій сторінці великими літерами значилося: заява про розірвання шлюбу.
Оксана довго дивилася на аркуш, не розуміючи змісту слів. Позивач — Назар. Відповідач — Оксана. Підстава — дружина не виконує сімейних обов’язків, не забезпечує належного догляду за дитиною й не здатна підтримувати нормальну домашню атмосферу.
Її занудило. Не виконує? Вона віддала цьому дому всі роки, відмовилася від роботи, бо Назар сам колись сказав, що Мирославі потрібна мати поруч. Вона жила за розкладом родини, прала, готувала, прибирала, дбала, мовчала, поступалася. І тепер усе це було перетворено на звинувачення.
Далі стало ще страшніше. Назар вимагав не лише розлучення. Він просив передати йому одноосібну опіку над Мирославою, стверджуючи, що Оксана емоційно нестійка. Він вимагав залишити за ним дім і майже все майно, бо саме він приносив дохід, а дружина, за його словами, фінансового внеску не робила.
Тека випала з рук. Папери розсипалися по підлозі, а Оксана опустилася поруч, ніби ноги більше не тримали. У голові стукала одна думка: це було не раптове рішення. Це був план. Холодний, докладний, заздалегідь підготовлений план проти неї…
