Коли Катерина виходила з будівлі на заході сонця, вона помітила Вероніку, що стояла біля ліфтів, рівно там само, де була вранці. Тільки тепер вона виглядала нервовою. Дмитро підійшов до неї за кілька кроків позаду Катерини, терміново говорячи щось тихим тоном: «Не тут. Ти ж казав, що все владнано». — «Я не знав».
Катерина йшла далі, бо раптом зрозуміла ще одну болісну правду про романи: фантазія виживає лише доти, доки хтось інший поглинає удар. Надворі крижаний вітер пронісся парковкою. За мить у її сумочці завібрував телефон. Повідомлення від Дмитра: «Ми можемо поговорити сьогодні ввечері?»
Катерина кілька секунд дивилася на повідомлення. Потім заблокувала екран, не відповідаючи. Чотирнадцять років вона будувала своє життя навколо розуміння Дмитра Воронцова — його настроїв, амбіцій, комплексів, розчарувань. І тепер, стоячи на самоті під темніючим небом, Катерина зрозуміла, що більше не зобов’язана виконувати цю роботу. Це й був справжній кінець шлюбу. Не документи, не роман, а мить, коли вона перестала нести емоційний тягар, який він давно покинув.
За три тижні після засідання Дмитро втратив роботу. Неофіційно — через скандал. Корпорації рідко формулюють речі чесно. Внутрішнє розслідування було зосереджене на фінансових порушеннях, пов’язаних із відшкодуванням витрат, за участю Вероніки Карельської.
Катерина дізналася подробиці лише тому, що Ігор Борисович зв’язався з Мариною Сергіївною з проханням про співпрацю щодо кількох перевірок. Щойно в юридичних документах почали з’являтися приховані транзакції, Вероніка звільнилася за два дні. На той момент більша частина шкоди вже вийшла з-під контролю. Професійний світ рухався напрочуд швидко, коли в кров потрапляв скандал.
Чутки ширилися швидко. Катерина чула уривки історії від сусідів і колег, які обережно говорили в її присутності, удаючи тактовність, а насправді тихо збираючи деталі. Дмитро переїхав у орендовану квартиру в передмісті, продавши свій дорогий автомобіль. Вероніка повністю зникла.
І вперше за майже 15 років Катерина жила в домі, який здавався емоційно тихим. Спершу тиша її лякала. Потім поволі вона почала нею насолоджуватися. Одного недільного квітневого ранку Катерина стояла босоніж на кухні, готуючи каву, поки тихий дощ стукав у вікна. Поліна сиділа за столом, їла пластівці й раптом підвела голову: «Ти якась інша останнім часом». Катерина ледь усміхнулася: «Інша хороша чи інша страшна?» — «Хороша. Ніби легша?» Цей коментар залишився з Катериною на весь день, бо діти теж помічають свободу…
