Чим далі відходили роки, тим важче ставало відділити факти від вигадки. Одні розповідали, що Фарфор міг дізнатися таємницю будь-кого за добу. Інші запевняли, що він ніколи не помилявся в людях. Треті приписували йому рішення, ухвалені вже після його смерті. Але в основі всіх цих легенд лежала реальна пам’ять про людину, яка зробила інформацію головною зброєю злочинного світу. Навіть перебільшення показували, чого саме боялися в ньому сучасники.
Дослідники, які працювали з архівами й спогадами, обережно відділяли документ від фольклору. Вони розуміли: злочинне середовище любить міфи, бо міф зміцнює владу не гірше за факт. Але навіть після перевірки лишалося досить свідчень, щоб визнати масштаб Назара. Він справді збудував мережу, яку було важко побачити цілком. Він справді знизив хаотичне насильство всередині підконтрольних територій. Він справді зумів поєднати стару традицію і сучасні методи управління, хай і в злочинних цілях.
У дев’яності й нульові багато авторитетів, самі того не визнаючи, повторювали ходи Фарфора. Принцип «краще домовитися, ніж стріляти» став основою для тих, хто хотів не спалаху влади, а довгого прибутку. Один колишній злодій, який згодом пішов у легальний бізнес, говорив у приватному інтерв’ю, що Фарфор навчив їх головного: справжня сила не в кількості зброї, а в здатності думати на кілька кроків уперед. Ті, хто засвоїв цей урок, пережили хаос і побудували стійкі структури. Ті, хто покладався лише на страх, часто зникали першими.
Його управлінська модель проникла і в легальний бізнес, особливо в роки різких економічних змін. Підприємці, які вийшли з напівтіні, використовували знайомі принципи: захист як послугу, неформальні мережі впливу, переговори з чиновниками, роботу через особисті зобов’язання. Багато успішних ділків того часу спиралися на людей, які пройшли школу кримінального менеджменту доби Фарфора. Так темна філософія влади частково розчинилася в комерції, змінивши жаргон на ділові слова.
У закритих навчальних програмах для силовиків його методи розбирали як приклад ефективного управління в екстремальному середовищі. Відставні офіцери писали, що Фарфор був генієм зла, але саме вивчення його підходів допомогло зрозуміти логіку сучасних угруповань. Психологи складали його портрет: високий інтелект, емоційна холодність, феноменальна пам’ять на людей, стратегічне мислення, здатність впливати без прямого примусу. Дехто відзначав, що його вплив на співрозмовника здавався майже містичним, хоча в основі лежали спостережливість та інформація.
Література й кіно теж не оминули його стороною. Про Фарфора знімали документальні фільми, писали книжки, статті, нариси. Багато авторів грішили романтизацією, перетворюючи злочинця на похмурого героя. Але навіть критики визнавали: він став символом тієї епохи, коли кримінальні авторитети прагнули бути не просто людьми зі зброєю, а носіями певного порядку, хай і злочинного. У цьому сенсі Фарфор уособлював інтелектуальний початок темного світу.
У тюрмах його ім’я досі іноді спливає як мірило. Старі, які особисто знали людей із його оточення, користуються особливою повагою. Їх слухають не тому, що вони сильніші, а тому, що через них ніби проходить тонка нитка до часів, коли одне слово могло замінити десяток пострілів. Оповіді про Фарфора обростають новими деталями, змінюються, перетворюються на фольклор. Але ядро лишається незмінним: він бачив людей наскрізь і вмів перетворювати це бачення на владу…
