Життя без прикрасЛариса вперше всміхнулася, невесело. Заради нового життя чоловік обдурив її, а потім виявився обдуреним братом, якому довірив власну смерть.
Несподіваний вечірній дзвінок змусив її довго дивитися на екран. Там було ім’я Миколи. Лариса відповіла лише тоді, коли виклик уже майже закінчився.
— Ти вчора на кладовищі була? — запитав він звичним голосом. — У мене не вийшло приїхати. Може, на вихідних разом Степана пом’янемо?
Раніше їй вистачало цієї знайомої інтонації, щоб чути в ньому близьку людину. Тепер Лариса помічала, з якою легкістю довіряла йому всі ці роки.
— Була, — спокійно відповіла вона. — Постояла біля могили. Довго згадувала ту пожежу.
Микола забарився зовсім ненадовго.
— Навіщо тобі знову ці подробиці? Не муч себе. Ларисо, там уже нічого не змінити.
Останню фразу вона чула від нього десятки разів за три роки. Лариса запитала ніби між іншим:
— Ти не пам’ятаєш, у Степана була страховка?
Цього разу мовчання затягнулося.
— Здається, була якась, — нарешті сказав Микола. — Але від тих грошей майже нічого не залишилося, усе на борги пішло.
— На які борги?
— Скільки років минуло! — несподівано роздратовано відповів він. — Документи напевно давно загубилися. Навіщо тобі зараз у цьому копирсатися?
Вона відразу перевела розмову на інше, не бажаючи насторожити його ще більше. Коли дзвінок закінчився, в одному сумнівів уже не було: ні про ключ, ні про гараж, ні про фотографію Миколі знати не можна.
Наступного дня Лариса знову відкрила гараж номер 48. Оригінали вона залишала на місцях, зате ретельно знімала на телефон усе, до чого могла дістатися. У глибині шафи, за стосом старих журналів, знайшовся невеликий блокнот Степана. Більшу його частину займали суми й уривчасті записи. На останніх аркушах кілька разів було виписано назву того самого містечка коло моря, а разом із нею — вулицю й номер будинку. Поруч стояли ініціали жінки з фотографій.
Переписавши адресу, Лариса закрила блокнот. Вона ще довго стояла посеред гаража: тепер до правди треба було доїхати.
Удома вона купила квиток на потяг. Дорога тривала майже добу, але справжньої причини поїздки Лариса нікому не назвала. У сумку поклала знімок Степана коло моря, копію паспорта з його новим ім’ям і кілька банківських документів.
Перед виходом вона зняла обручку. Від самого весілля та залишалася на її пальці; тепер Лариса поклала її в шухляду комода. Викидати не стала.
Наступного вечора потяг віз її на південь. У маленьке місто біля моря вже три роки надходили гроші людини, яка за документами лежала на кладовищі. Сидячи біля вікна, Лариса думала про одне: якщо Степан і справді живий, скоро вона вперше побачить свого покійного чоловіка.
Після майже доби в дорозі яскраве сонце, солоний вітер і спокій приморського міста здавалися їй несумісними з метою приїзду. Від цієї невідповідності було майже фізично тяжко. Лариса втомилася, але ні повертатися, ні відкладати пошуки до завтра не збиралася. Залишивши речі в маленькому готелі біля вокзалу, вона відразу пішла шукати адресу з блокнота.
Вулиця була далеко від туристичної набережної. Тут стояли невисокі будинки, уздовж парканів вився виноград, у дворах росли старі дерева. Потрібний номер виявився на невеликому білому будинку з блакитними віконницями. Їх Лариса впізнала відразу: на одному зі знімків із гаража Степан стояв біля цього будинку з незнайомою жінкою.
Вона зупинилася через дорогу. Наростав страх, давно нею забутий. Досі ще можна було триматися за мізерну, рятівну можливість помилки: підроблений паспорт, чужі старі речі, надзвичайно схожа людина на фотографіях. Але будинок був справжнім. Лариса стояла перед місцем, що належало таємному життю чоловіка.
Біля хвіртки чоловік поливав квіти. Лариса зібралася з духом і звернулася до нього:
— Ви не знаєте Віктора Бондаря?
— Знаю, він тут уже кілька років живе, з Оксаною, — відповів сусід. — Тільки зараз не весь час буває. Постійно кудись їде.
— У справах?
Чоловік усміхнувся.
— Хто його знає, що в нього за робота. Раніше гроші були, це точно. А останній рік усе телефоном свариться. Каже, якийсь родич його обдурив.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.