Життя без прикрасНа металевому стелажі стояла коробка з інструментами. Майже весь її вміст Лариса впізнала. На викрутках Степан ставив маленьку літеру «С»: давав їх братові, а потім скаржився, що Микола знову забув повернути.
В іншій коробці зберігався годинник, подарований на п’ятдесятиріччя. Після пожежі Микола запевняв, що він напевне розплавився або загубився серед уламків. Тепер Лариса бачила його цілим. Знятий був лише ремінець.
Вона взяла годинник у долоню. Уперше замість горя прийшла така злість, що довелося покласти знахідку назад — інакше вона жбурнула б її в стіну. Микола знав, вирішила Лариса. Лише цим вона могла пояснити його впевнені розповіді про те, які саме речі згоріли разом зі Степаном.
У шафі, на верхній полиці, знайшлася пластикова папка. Документи були оформлені на Віктора Михайловича Бондаря. Із паспорта знову дивилося обличчя Степана, але дата народження була іншою, а реєстрація — далеко від їхнього міста. Біля папки лежали копії якихось заяв, договір оренди невеликого житла, кілька квитанцій, виданих уже після офіційної смерті чоловіка.
Лариса фотографувала на телефон аркуш за аркушем. Робила це обережно: боялася щось загубити або змінити порядок, у якому знайшла папери.
В одному з конвертів були банківські документи. Спочатку цифри нічого їй не пояснювали. Потім почали повторюватися суми, з’явилося прізвище Миколи. Кілька переказів пройшли незадовго до пожежі, інші — набагато пізніше, коли за всіма офіційними паперами Степан уже був похований.
Особливо часто траплявся один рахунок. Біля окремих операцій від руки були зроблені короткі записи про отримання залишку після виплати. Що це була за виплата, Лариса поки не розуміла. Вона лише згадала: після похорону Микола говорив про якусь страховку брата й переконував, що майже всі гроші знадобляться на його зобов’язання. Тоді вона ні про що не запитала. Тепер перевіряти належало кожне слово.
На дні шафи лежав ще один цупкий конверт — із фотографіями. На одній Степан сидів із тією самою жінкою за столиком вуличного кафе. На іншій вони стояли біля маленького білого будинку, за яким було видно море. Третя закарбувала її поцілунок у його щоку. Між датами знімання минало кілька місяців, але жоден знімок не був зроблений до пожежі.
На звороті однієї фотографії Степан власноруч написав назву приморського містечка. Лариса прочитала її вголос. Тепер пошуки набули напрямку: йшлося не про випадковий курорт і випадково сфотографованого схожого чоловіка. Те саме місто траплялося в банківських паперах. Через його відділення пройшли кілька переказів.
Швидко перебравши папери, Лариса знайшла квитанцію за минулу весну. Прізвище одержувача було інше, але рахунок виявився тим самим, що був зазначений поруч із новим ім’ям Степана. Ця знахідка давала свіжий слід. Не виключено, що людина, яку Лариса вже три роки вважала своїм померлим чоловіком, досі жила в тому місті, виходила на прогулянки, ходила по продукти й зустрічала ранок у ліжку з іншою жінкою. А про те, що його дружина стоїть зараз у гаражі, оточена речами, яких він не знищив, він, можливо, навіть не здогадувався.
Надвір вона вийшла, коли майже стемніло. Замкнула ворота тим самим ключем і кілька хвилин стояла між гаражами, притискаючи до грудей сумку з телефоном і зробленими копіями.
Хотілося відразу набрати Миколу, зажадати відповіді. Палець завмер над його номером. Якщо молодший брат допомагав Степанові приховувати правду, такий дзвінок лише попередить його.
Лариса згадувала похорон: Микола все організовував, не давав їй побачити останки, забирав документи, розмовляв із діловим партнером. А потім довго переконував не повертатися до подробиць трагедії. Тепер ці вчинки мали інший вигляд. Вона сховала телефон. Про гараж поки що ніхто не повинен дізнатися.
Удома Лариса дістала стару коробку з чоловіковими паперами. За три роки вона вперше почала читати те, чого раніше не могла відкрити без сліз. Серед страхових документів виявився договір, укладений незадовго до пожежі. Побачивши суму, вона двічі перечитала сторінку.
Страховки вистачило б на всі борги Степана. Після їх погашення в родини ще залишилися б значні гроші. Але Лариса цих грошей ніколи не бачила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.