Поворот стався, коли він влаштувався охоронцем у кафе «Очаг». Подібні місця на зламі епох були не просто закладами, де їли й пили. Там перетиналися люди з різних світів: підприємці з новими грошима, міцні хлопці з вулиці, посередники, боржники, ті, хто шукав захисту, і ті, хто цей захист продавав. У прокуреній залі вирішувалися суперечки, передавалася готівка, призначалися зустрічі, на які не кликали зайвих свідків. Спокійний, спортивний, уважний Коваленко швидко зрозумів неписаний порядок цього простору.
Саме там його помітив Валентин Гайдук, людина, якій тоді підкорялася значна частина міського кримінального середовища. Гайдук входив до могутньої злочинної мережі, відомої як «Круг». У Романі він побачив не простого вишибалу, а матеріал іншої якості. Молодий охоронець тримався впевнено, не метушився, не ліз уперед без потреби, вмів говорити й слухати. Фізична сила була при ньому, але не вона справляла головне враження. У ньому відчувалася здатність розуміти обстановку раніше за інших.
Прізвисько Клешня з’явилося поступово, ніби само прилипло до нього. Одні казали, що воно пішло від його манери битися: він не кидався прямо, а зміщувався вбік, чіпляв суперника незручним рухом і вже не відпускав. Інші вважали, що річ була в характері. Коваленко, взявшись за якесь питання, стискав його мертвою хваткою й доводив до кінця, навіть якщо довкола починали панікувати гучніші люди. Прізвисько виявилося точним. Воно пережило випадкові компанії, зміну статусів, в’язницю, розшук і стало другою шкірою.
Щоб зрозуміти, куди потрапив Роман, треба уявляти масштаб «Круга». Це була не вулична шайка, зібрана з грубих виконавців. Організація нагадувала тіньову корпорацію: свої старші, свої виконавці, своя дисципліна, свої гроші, свої зв’язки. Над усіма стояв Мирослав Горденко на прізвисько Кремінь, авторитет старої школи, якого поважали не лише за силу, а й за вміння тримати рівновагу між різними групами. Він розмовляв із людьми, звиклими до жорстких понять, і зберігав вплив там, де інші давно стали б мішенню.
«Круг» жив широко. Люди цієї структури не обмежувалися вуличною даниною чи дрібним тиском на торговців. Через їхні руки проходили потоки вживаних іномарок, іноземного товару, деревини, що йшла сірими торговельними каналами, а також партії промислових морепродуктів, які приносили особливо великі гроші. Цінна риба й краб високо цінувалися на зовнішніх ринках, і той, хто контролював цей шлях від берега до чужого покупця, тримав у руках не просто бізнес, а золоту артерію. Клешня швидко зрозумів: тут виживає не найгучніший, а той, хто вміє рахувати, мовчати й вчасно тиснути…
