Він тримав у руці прозорий пластиковий пакет із речами дружини. Тонкі ручки пакета глибоко врізалися в долоню, лишаючи білі смуги на шкірі.
Того ж вечора він привіз тримісячного Мішу в порожню квартиру. У передпокої гудів старий холодильник. На килимку біля дверей сидів Цвях — величезний сибірський кіт димчастого забарвлення. Ліве вухо кота було розірване навпіл, пам’ять про довгі роки підвального життя до того, як Антон підібрав його на теплотрасі.
Цвях розплющив одне жовте око. Потягнувся, з хрускотом випустивши довгі кігті у ворс килимка. Повільно підійшов до автокрісла, яке Антон поставив на підлогу. Кіт обнюхав пластикову ручку. Глухо фиркнув. Усівся поруч, щільно обгорнувши пухнастий хвіст навколо передніх лап.
Почалися тижні тиші, яку переривав лише плач. Антон спав уривками по сорок хвилин. На кухні постійно кипів чайник. Мірна пластикова ложка сухо шкребла по алюмінієвій фользі всередині банки з дитячою сумішшю. Білий порошок сипався в пляшечку. Вода. Збовтування. Крапля на внутрішній бік зап’ястка. Надто гаряче. Пляшечка вирушала під струмінь холодної води з-під крана.
Коли Антон почав засинати стоячи біля плити, він поїхав до агентства.
Офіс на першому поверсі житлового будинку пах сосновим освіжувачем повітря. Дівчина-менеджер поклала перед Антоном три товсті теки. Він методично відкинув двох кандидаток. Від однієї пахло застарілим сигаретним димом. Друга надто швидко й голосно говорила, постійно розмахуючи руками.
Третьою була Ірина Валеріївна. П’ятдесят два роки. Строге сіре пальто без жодної ворсинки. Туфлі на низьких, безшумних підборах. Ідеальні рекомендації від трьох попередніх родин. Вона прийшла на пробний день, мовчки вимила руки антибактеріальним милом і довго витирала їх паперовими рушниками, які дістала зі своєї сумки.
Вона взяла Мішу на руки. Рухи були точні, вивірені, як у хірурга. Дитина не заплакала.
Перший тиждень Антон працював у вітальні. Двері лишалися прочиненими. Він чув, як няня тихо ходить дитячою. Звуки були розміреними. Рипіння дошки підлоги. Шурхіт памперса. Клацання застібки на боді.
На сьомий день усе змінилося.
Був понеділок. За вікном хльостав дрібний осінній дощ. Антон сидів на дивані з ноутбуком на колінах. У кишені домашніх штанів звично лежав блок радіоняні з синьою ізоляційною стрічкою. З коридору почулися кроки. Ірина Валеріївна збиралася на денну прогулянку. Дзенькнули металеві ключі на тумбочці. Тихо заскрипіли гумові колеса візочка.
Потім звичний ритм звуків зламався…
