Він писав, що якщо батьки читають ці рядки, значить, вони все зрозуміли: він живий. Просив пробачити йому за біль, якого їм довелося зазнати. Пояснював, що після останньої розмови з матір’ю вже не міг вийти на зв’язок.
На навчаннях, за словами Данила, колишній тесть вирішив позбутися його. Громов боявся, що історія з Аліною випливе назовні й ударить по його становищу. Вранці, після дзвінка додому, на Данила напали троє. Він зумів відбитися й зчинити галас, нападники втекли. Тяжких поранень йому не завдали, але руку зламали. Перед цим дали зрозуміти, хто їх прислав.
Коли Данило спробував домогтися допомоги, йому не повірили. Ба більше, його самого звинуватили в тому, що він навмисне завдав собі травми, щоб уникнути подальшої участі в операції. Слів про напад слухати не захотіли. Невдовзі ним зацікавилися люди з наглядової служби, почалися допити, і Данило зрозумів: на нього готують серйозну справу.
Тоді він вирішив удавати хворого. Сказав, що в нього болить горло, почав кашляти, і це спрацювало. Його відправили на карантин до шпиталю. Там він зустрів Кирила, того самого шкільного приятеля. Кирило справді захворів і лежав під наглядом лікарів.
Данило розповів йому все. У Кирила знайшлися знайомі серед медиків. Тоді й виник божевільний план: оформити Данила померлим, а йому самому таємно повернутися до містечка й спробувати здобути докази. Якщо Аліна знала про те, що зробив її батько, вона могла проговоритися.
Данило знову просив батьків пробачити його. Писав, що не міг телефонувати: боявся, що розмови прослуховують, боявся підставити їх. Він сподівався тільки на одне — що вони згадають дату. Того дня, який указали як дату смерті, він розмовляв із матір’ю і був живий.
Світлана й Микола дочитали листа не відразу. Вони не могли зрозуміти, що сильніше — полегшення чи жах. Їхній син живий. Але він у небезпеці. Він сам один проти людей, які вже показали, на що здатні.
Із кладовища вони йшли дивно: з мокрими обличчями, тремтячими руками, але вже не розчавлені смертю. Їхній хлопчик живий. І це перекривало все.
Працівники похоронної служби розгублено перезиралися, не розуміючи, що тепер робити з порожньою труною. Батькам було не до цього. Листа вони приховувати не стали й передали тим, хто мав розбиратися. Їм пообіцяли перевірку, хоча в ці обіцянки вірилося насилу.
А тим часом Данило вже дістався містечка, де раніше служив. Потрапити туди було непросто: офіційно він вважався померлим. Він обережно пересувався вулицями, намагався не потрапляти на очі зайвим людям і шукав Аліну. Знав, що вона любить гарні кафе, дорогі місця, галасливі компанії й життя, за яке сама ніколи до ладу не платила.
Надвечір удача все-таки виявилася на його боці. Аліна вийшла із затишного ресторану й попрямувала до машини. Щойно вона сіла за кермо, Данило швидко відчинив дверцята й опинився поруч.
Вона обернулася — і зблідла.
— Ти?..
