Свекруха назвала Оксану дешевкою й жадібною дівкою, однак колишньої сили в її голосі вже не було — залишилася лише безсила злість. Оксана нікого не штовхала й не підвищувала голосу, а просто тримала двері відчиненими. Її впевненості виявилося досить. Богдан мовчки взувся, підхопив картату сумку й злякано подивився на дружину, ніби вперше усвідомив, що завтра справді настане і відповідати за нього доведеться самому.
Лідія Степанівна вийшла першою, бурмочучи прокльони собі під ніс. Богдан поплентався слідом до ліфта, усе ще тримаючи однією рукою картату сумку, а другою — документ про звільнення. Він навіть не спробував сперечатися: погляд Оксани не залишав надії на новий торг. Коли двері квартири зачинилися і замок клацнув, жінка глибоко вдихнула. Повітря здалося чистішим, а незвична тиша більше не тиснула на неї, як раніше. Вона повернулася на кухню, розкрила ноутбук і замість чергового підрахунку чужих боргів відкрила сторінку бронювання квитків.
Наступного ранку рівно о сьомій Богдан уже мерз біля входу до магазину ортопедичних матраців. У руках він стискав свою синю книжечку, а колишня зневага до роботи поступилася місцем страху залишитися без доходу. Побачивши Дмитра Олеговича, Богдан кинувся до нього, схопив за рукав, просив дати другий шанс і клявся перевиконати план. Він запевняв, що зуміє продати найжорсткіший кокосовий матрац навіть найнепоступливішому покупцеві, аби тільки знову отримати ненависне раніше робоче місце…
