Дівчину повели до лісу проти її волі, але невдовзі ситуація обернулася зовсім не так, як очікували нападники

— От бачиш, — сказала Оксана, дивлячись на нього з ніжністю. — Виріс наш сірий. Став другом. І охороною.

Мирон повільно кивнув. У його погляді ще лишався страх, але поруч із ним з’явилася вдячність.

— Був неправий, — сказав він неголосно. — Якби не він…

— Не продовжуй.

Мирон підвівся, підійшов до неї й обійняв. Оксана уткнулася чолом йому в плече й уперше за весь вечір змогла видихнути майже спокійно. Дім пах чаєм, чистою білизною й теплом. За стіною спав син. У кутку дрімав вовк, якого колись урятували від смерті й який тепер урятував її.

Грай раптом підвів голову й коротко тявкнув, ніби підтвердив почуте. Звук був негучний, сонний, але від нього на кухні стало легше.

Оксана тихо засміялася й міцніше притулилася до чоловіка.

— Чув? Він теж вважає, що суперечку закрито.

Мирон уперше слабо всміхнувся, подивився на Грая вже без колишнього страху й тихо сказав:

— Дякую тобі, сірий.