За три дні вона вийшла оглянути околиці. Уздовж дерев’яних парканів тяглася розчищена стежка, сніг блищав під ясним сонцем. Проходячи повз Нінин дім, Інна випадково глянула у вікно вітальні. Сповільнила крок і зупинилася.
На подушці за склом лежав Вуглик. Помилитися було неможливо: масивне чорне тіло, жовті очі, білий шрам на лівому вусі. Інна впізнала кота відразу. Вона зблідла, відступила й притисла руки до грудей.
Вуглик теж упізнав її. Він схопився, настовбурчився, притиснув вуха й оскалився. Між ним і жінкою лишалося скло, але пам’ять не визнавала цієї перепони: у ній знову постали білий халат, металеві ґрати, біль. На підвіконні стояв уже не розслаблений домашній кіт, що спостерігав за перехожими.
Інна швидко опанувала перший переляк. Обличчя стало злим і холодним. Вона розвернулася й поспішила до продуктового магазину — єдиного місця поблизу, де постійно зустрічалися сусіди.
За касою працювала балакуча Галина. У магазині було людно; серед покупців стояли ті, з ким Ніна багато років жила на одній вулиці. Інна голосно грюкнула дверима й підійшла до каси, звертаючись одразу не стільки до Галини, скільки до всіх присутніх.
— Знаєте, що я щойно побачила? У вісімнадцятому будинку тримають чудовисько!
Люди повернулися до неї. Касирка перестала пробивати покупки.
— Там Ніна Андріївна живе. Вона кота з притулку взяла, минулого тижня розповідала. Чорний, спокійний.
— Спокійний? — Інна різко розсміялася. — Він мене місяць тому ледь не вбив. Я в будинку для літніх людей працювала. Він без жодної причини кинувся, руки до кісток роздер! Мене лікарі від зараження крові ледь урятували.
Вона закачала рукави светра. На передпліччях виднілися свіжі червоні рубці. Слухачі дивилися на них, а Інна додавала все нові моторошні подробиці, свідомо перебільшуючи те, що сталося. У її розповіді кіт ставав істотою, якій потрібна чужа кров і від якої неможливо захиститися.
— Його на присипляння відправили! Так і мали зробити. А ваша Ніна його додому притягла. Він вискочить — і що тоді? На дітей накинеться, собак порве. Ви про це подумали?
Страх швидко надав її словам переконливості. Покупці бачили шрами, чули гучний упевнений голос і вже уявляли небезпеку біля власних домівок. Інна називала Ніну божевільною старою, а Вуглика — скаженим звіром. До вечора саме ця розповідь розійшлася вулицею.
Наступного дня Ніна вийшла розчищати сніг біля хвіртки. Сусід Микола, який завжди вітався й любив пожартувати, відвернувся й зник у себе на подвір’ї. Діти перестали гратися біля її паркану, обходили будинок протилежним боком. За вікнами сусідів ворушилися фіранки, і Ніна відчувала на собі недобрі погляди.
Вона не розуміла, що сталося. Учора тут жили знайомі люди, сьогодні вони ніби змовилися уникати її. Ніхто нічого не пояснював, і від цього раптова відчуженість відчувалася ще важче. Про розмову в магазині Ніна поки що не знала…
