Лейла Худа Аль-Фаїз народилася 1988 року. Коли їй виповнилося двадцять вісім, багато її ровесників ще тільки шукали свій шлях, а вона вже стала відомою науковицею. У неї були талановиті студенти, повага колег і дуже світле майбутнє в науці.
У розпал своєї успішної кар’єри вона познайомилася з чоловіком, який був старший за неї на сім років. Він працював у сфері експорту та імпорту в престижному районі Ваді Аль-Фурад. Чоловік часто приїздив до фармацевтичного факультету в Джидді на маленькій білій вантажівці.
Він віддано чекав на неї після довгих лекцій із гарними квітами та щирою усмішкою. Лейла побачила в ньому справжній дарунок долі після багатьох років безперервного навчання й тяжкої праці. Вони дуже швидко закохалися одне в одного й невдовзі офіційно одружилися.
За рік Лейла добровільно залишила академічну кар’єру й переїхала з чоловіком до Касима. Вона щиро прагнула створити міцну родину й нарешті пізнати радість материнства. Але лише за шість місяців вона дізналася моторошну правду про свого чоловіка.
Виявилося, що чоловік глибоко загруз у боргах, азартних іграх і вкрай невдалих інвестиціях. Він заборгував кредиторам просто колосальні суми. Лейла не пішла від нього, а пожертвувала всім і продала свою затишну квартиру в Джидді.
Усі виручені кошти вона віддала, щоб покрити його борги, відчайдушно сподіваючись урятувати шлюб. Але однієї жахливої ночі він раптово зник, не залишивши навіть короткої записки. Нібито втік за кордон, залишивши дружині лише нові борги й цілковито зруйноване життя.
Після цього потрясіння Лейла намагалася вижити, заробляючи на хліб приватними уроками. У неї більше не залишилося ні бездоганної репутації, ні перспективного майбутнього. Якось старий знайомий запропонував їй, як здавалося, дуже легкий підробіток.
Потрібно було лише на один день перевезти офіційно дозволені трав’яні ліки через прикордонний перехід Ракаєв-Джидда. За цю послугу обіцяли заплатити 3000 доларів, запевняючи, що ризику немає і вона повернеться того ж дня. Перебуваючи у вкрай тяжкому фінансовому становищі, змучена жінка погодилася на цю угоду.
Але 28 грудня 2019 року її несподівано затримали просто на прикордонному контролі. У прихованому нижньому відсіку її сумки митники знайшли кілограм чистого героїну. Такої кількості було достатньо для винесення максимального покарання за суворими законами королівства.
Її заарештували того ж дня, залишивши без поручителів, захисту й будь-якої підтримки. 10 травня 2020 року відбувся швидкий суд у кримінальному суді Касима. Процес пройшов без свідків і суперечностей, із призначеним державним захисником замість приватного адвоката.
Усього після двох коротких засідань було винесено суворий вирок — довічне ув’язнення. Зламана Лейла навіть не спробувала оскаржити це суворе судове рішення. Після оголошення вироку її перевели до жіночої в’язниці Джебель-Ан-Нур, у закритий блок Джим.
Її помістили в одиночну камеру, з якої дозволялося виходити лише на вісімнадцять хвилин на день у внутрішній двір. Вона ні з ким не спілкувалася, нікого не бачила й була позбавлена будь-яких відвідувань чи передач. Жінка, яка колись читала наукові лекції, опинилася в абсолютній і безнадійній ізоляції.
Лейла Худа Аль-Фаїз, колись відома своєю невгасимою пристрастю до науки, перетворилася на тиху тінь. Вона була спокійною й фізично присутньою, але здавалася цілковито невидимою для навколишнього світу. Ніхто не знав, що за два довгі роки вона жодного разу не написала прохання про амністію.
Вона не надсилала повідомлень родині й жодного разу не згадувала про своє минуле жодному співробітникові установи. Кожен її день у в’язниці був абсолютно однаковим і передбачуваним до дрібниць. Вона приймала їжу точно за розкладом і ретельно прибирала свою камеру, не створюючи ані найменшого шуму.
Здавалося, що Лейла цілковито змирилася зі своєю безнадійною, безпросвітною долею. Але ця моторошна тиша насправді не була остаточною капітуляцією. Глибоко в собі жінка свідомо обрала зовсім інший шлях.
Вона не намагалася врятувати себе, а хотіла подарувати життя востаннє. Вона прагнула віднайти останній сенс і вхопитися за крихку надію. Це було те, про що ніхто не знав і в що ніхто б не повірив, але це світло яскраво пульсувало в її серці.
Після підтвердження результатів ультразвукового дослідження довгими тюремними коридорами поширилася негласна тривога. Головне питання полягало не в самій дитині, а в тому, як саме це могло статися в таких жорстких умовах. Це питання луною відбивалося в кожному кутку суворої виправної установи.
Тут кожна деталь — кожен крок, відчинені двері, прийом їжі чи сказане слово — завжди суворо фіксувалася. Ув’язнені, засуджені до довічного ув’язнення суворого режиму, були надійно ізольовані від решти. У двох особливо охоронюваних блоках категорично не допускалася присутність чоловіків серед обслуговчого персоналу…
