Резервні генератори працювали з перебоями, і тьмяні лампи постійно блимали. Черговий лікар Тарік Набіль Аль-Рашид зрозумів, що пологи почалися значно раніше належного терміну. Ризикувати було не можна, тому було ухвалено рішення приймати дитину просто в стінах в’язниці.
Під час цього тяжкого випробування Лейла не зронила ані єдиного крику й не пролила жодної сльозини. Вона з останніх сил вчепилася в край металевого ліжка й мовчки терпіла нестерпний біль. На її обличчі блукала слабка усмішка, наче вона намагалася заспокоїти свою майбутню дитину.
У цій холодній палаті не було ні люблячого чоловіка, ні стривожених родичів. Поруч перебували лише втомлений лікар, літня медсестра й безперервний шум проливного дощу за вікном. У ту мить ніхто з присутніх навіть не згадував про її страшний довічний вирок.
Перед ними лежала звичайна жінка, яка відчайдушно боролася за життя маленької людини. Тяжкі пологи тривали цілу годину без застосування будь-якої анестезії чи сучасних електронних моніторів. Увесь цей час лікар тихо, але впевнено підтримував її, змушуючи правильно дихати.
Зрештою Лейла Худа Аль-Фаїз народила крихітну новонароджену дівчинку. Перший тихий плач немовляти наче розірвав щільну завісу темряви, що огортала життя цієї жінки довгі роки. Дитина важила лише дві тисячі сімсот грамів, але виглядала цілком здоровою й міцною.
Лікар обережно поклав цей маленький рожевий клубочок просто на груди знесиленої матері. На обличчі Лейли з’явилася перша щира й світла усмішка від моменту її арешту. За вікном усе так само вирував шторм, але в цій похмурій кімнаті сталося справжнє диво народження.
Тут не було ні святкових квітів, ні радісних привітань від близьких людей. Була лише жінка, яка втратила в цьому житті абсолютно все, але подарувала світові нову іскру без жодного страху. Поки плач дитини ще луною розносився коридорами, адміністрація вже готувала спеціальний терміновий звіт.
Документи були негайно надіслані до прокуратури регіону Касим і до Головного управління виправних установ. Народження дитини в засудженої до довічного ув’язнення суворого режиму було випадком безпрецедентним. Однак місцевий кримінально-виконавчий кодекс трактував подібні ситуації гранично ясно.
Закон свідчив, що виконання суворого вироку має бути відкладене, якщо в матері є дитина молодша трьох років. Навіть у випадках найтяжчих злочинів релігійні норми передбачали винятки заради невинного немовляти. Не потрібно було жодних довгих дискусій чи складних апеляційних клопотань від адвокатів.
Мати отримувала законне право залишатися зі своїм малюком протягом тижня після тяжких пологів. Незабаром спеціальна делегація з комісії з помилування особисто відвідала тюремний блок. Інспектори ретельно вивчили всі медичні виписки й підтверджені результати ДНК-тестів.
Ніхто з членів високої комісії не став висувати жодних заперечень чи додаткових вимог. У підсумку вирок Лейли був офіційно й остаточно змінений на довічне ув’язнення без права на дострокове звільнення. Коли юрист вручив їй це рішення, обличчя жінки залишилося абсолютно безпристрасним і спокійним…
