— Абсолютно нормально. Він згодно кивнув. — Якщо щось знадобиться, одразу заходь.
Ми тебе обов’язково прикриємо. — Мене не треба прикривати. Я з усім упораюся сама.
Колесник задумливо помовчав. — Ти сьогодні вночі була вдягнена у свою стару форму. Вона була без погонів.
Ольга навіть не відвела погляду. — У ній просто зручніше. Він усе прекрасно зрозумів.
І просто кивнув. — Гаразд, тримай себе в руках. Він вийшов із кімнати, і двері тихо зачинилися.
Через півтора місяця, 28 січня 1990 року, Ольга сиділа в просторому кабінеті начальника колонії. Колесник сидів навпроти неї й уважно гортав особову справу. Тека була зовсім тонка, у ній було лише кілька паперових аркушів.
— Прошу офіційного переведення, товаришу майоре, — сказала вона рівно. — У будь-яку доступну колонію Вінницької області. І бажано якнайдалі від Харкова.
Він здивовано підняв очі. — Яка причина? — Складні сімейні обставини.
Колесник нервово постукав пальцями по дерев’яному столу. — Ти ж розумієш, що після того моторошного випадку в ізоляторі тебе й так багато хто хоче прибрати? — Комісія закрила цю справу, але брудні розмови все одно ходять.
— Я тебе прекрасно розумію. — У новій колонії ти почнеш усе з цілком чистого аркуша, але якщо там щось спливе… — Нічого там не спливе.
Він важко зітхнув. — Гаразд, я підпишу твій рапорт. За тиждень буде готовий офіційний наказ.
Вона повільно встала. — Дуже дякую. Він коротко кивнув.
— Удачі тобі, Кравченко, і завжди тримай себе в руках. Ольга вийшла з кабінету. Увечері вона пішла до своєї кімнати й сіла за стіл.
Дістала чистий аркуш паперу й написала дуже коротко. «Рапорт на переведення за особистими сімейними обставинами. Підпис».
Вона акуратно склала папір. Прибрала його у внутрішню кишеню свого кітеля. Потім підійшла до гарячої печі.
Відчинила залізні дверцята. Подивилася на остиглий сірий попіл від старих листів і фотографій. Вона коротко всміхнулася.
Уперше за ці півтора місяця це було цілком щиро. — Справу остаточно закрито. Потяг прибув на станцію глибоко на заході о 9:43 ранку 9 березня 1990 року.
Ольга вийшла на порожній перон з однією валізою. Вона була стара, сильно потерта й з облізлою фарбою. Форма акуратно лежала в сумці, а на ній був простий цивільний одяг.
Сірий теплий светр, темні штани й куртка. Ніхто з місцевих її не зустрічав. Вона сама спокійно доїхала рейсовим автобусом до ВТК-32.
Показала свій офіційний наказ на КПП. Новий начальник загону, капітан Рогов, довго переглядав її документи у своєму кабінеті. Це був чоловік років сорока п’яти, з короткою стрижкою й дуже чіпким поглядом.
— Кравченко Ольга Степанівна, загальний стаж 9 років, переведення за власним бажанням. — Так точно. — Тут є свої жорсткі правила, тож завжди тримай дисципліну й не лізь у чужі справи.
Тобі все зрозуміло?
