Вона видала це на одному подиху, сяючи від власної хитрості. Комбінація здавалася їй бездоганною. Шах і мат.
Ксенія стримала холодну усмішку й промовила:
— Захоплива стратегія, просто вищий пілотаж. Тільки квартира моя, куплена до шлюбу, ти тут не прописана, а це незаконне проникнення в приватне житло. Поліція тебе викине за п’ять хвилин. А отруєння мене сильнодійною речовиною — це вже окрема стаття. Пашо, ти, як я розумію, був співучасником цієї багатоходівки?
Павло ковтнув, переступаючи з ноги на ногу. Він був під повним тиском матері, але тепер, коли план розкрився, вся його рішучість випарувалася.
— Ну, Ксюш, ну правда, місця ж багато. Мама нам заважати не буде, вона в гостьовій облаштується. Ти зрозумій, Ларисі потрібніше, у них же діти. А ми, ну, потерпимо, не чужі ж люди.
Ксенія дивилася на чоловіка секунди три. За цей час вона встигла оцінити масштаб його слабкості. Людина, що живе в її квартирі, на її харчах, вирішила потай поселити тут свою матір під тиском і страхом.
— Я зрозуміла, — кивнула Ксенія.
Вона круто розвернулася і пішла до своєї спальні. Зачинивши за собою двері, вона насамперед умилася крижаною водою. Потім дістала телефон, зайшла в месенджер, у чат під назвою «Бетонні відьми». Там було лише три людини.
Рита, виконробка, жінка статури важкоатлетки, здатна поглядом забивати цвяхи. Тома, електромонтажниця, дрібна, вертка, з гострим язиком. І Даша, інженерка-кошторисниця, мозок їхньої компанії. Усі четверо виросли в одному інтернаті. Усі четверо знали ціну своєму й чужому простору.
Ксенія натиснула кнопку мікрофона.
— Дівчата, код червоний, щури в домі. Кидайте все, беріть вантажний фургон нашої фірми й дуйте до мене на адресу.
За секунду прилетіла відповідь від Рити:
