Свекруха якось дивно хихикнула, метнула швидкий погляд на сина й ляснула в долоні.
— Ой, давайте не будемо про сумне в такий день! Я вам чаю заварю особливого. Із самих гір привезла, справжній трав’яний збір. Нерви заспокоює, сон нормалізує. А то ти, Ксюшо, бліда вся, працюєш на своїх будовах цілодобово, дихаєш пилюкою. Тобі відпочивати треба. Пашо, діставай чашки!
Ксенія справді почувалася так, ніби її переїхав асфальтоукладальник. Останні два тижні вона без вихідних здавала складний об’єкт: дворівневий лофт примхливого замовника. Проблеми з проводкою, косяки суміжників, нескінченні заміри… М’язи гули.
Павло дбайливо поставив перед нею чашку.
— Ксюш, я заварив твій улюблений, з бергамотом, — м’яко сказав він. — Мама додала своїх трав для розслаблення. Пий, поки гарячий.
Чай пах насичено й смачно — сильний аромат бергамоту майже повністю перебивав ледь вловимий аптечний відтінок. Ксенія зробила кілька ковтків. Рідина теплим свинцем прокотилася стравоходом.
Розмови за столом перетворилися на бубоніння. Зінаїда Степанівна просторікувала про ціни на комуналку, Павло кивав. Ксенія спробувала сфокусувати зір на електронному годиннику над плитою. Але цифри пливли, розповзаючись червоними плямами.
Повіки налилися чавуном. Такого убивчого ефекту від утоми вона не пам’ятала ніколи. Тіло просто відмовлялося підкорятися.
— Я піду ляжу, — Ксенія насилу відсунула стілець. — Пашо, проведи маму, виклич таксі…
