Не можна було сказати, що вони свідомо відкладали це питання чи якось оберігалися. Навпаки, ще в гуртожитку Марина одного разу всерйоз вирішила, що вагітна. Затримка тоді здалася їй добрим знаком, і серце завмирало від хвилювання при самій думці про майбутнє маля. Але невдовзі з’ясувалося, що це була звичайна хибна тривога, спричинена стресом перед сесією.
Тоді вони з Дмитром, якщо чесно, навіть відчули полегшення. Куди було приносити немовля в галасливий гуртожиток із його протягами, тіснотою та спільною кухнею? Зняти повноцінну квартиру молода студентська пара не могла — грошей ледь вистачало на найнеобхідніше, вони жили на стипендію й випадкові підробітки. Вони видихнули, зраділи, заспокоїлися. А потім Марина не раз думала, що, можливо, саме тоді вони ніби самі себе наврочили.
Коли вони остаточно влаштувалися на новій роботі, зняли свою першу нормальну квартиру й почали отримувати стабільну зарплату, Марина вирішила піти до місцевого лікаря. Вона сподівалася почути щось просте: мовляв, треба менше нервувати, пропити вітаміни, відпочити. Але додому вона повернулася з мокрим від сліз обличчям, тремтячими руками й таким блідим виглядом, що Дмитро відразу зрозумів: сталося щось страшне. Лікар озвучив підозру на рак.
Ось так і закінчується людське безтурботне щастя — різко, без попередження. А замість нього починається болісний шлях крізь страх, лікарняні коридори, нескінченне очікування результатів, хитку надію й повільне руйнування всього, що ще вчора здавалося міцним і світлим.
Невдовзі надійшли розширені аналізи. Найстрашніші побоювання підтвердилися. Марина всім тілом відчула ту крижану мить, коли земля ніби зникає з-під ніг. У вухах стояв гул, стіни кабінету наче насувалися на неї, а повітря стало щільним і важким.
Дмитро встиг підхопити дружину, коли вона почала осідати, і насилу всадовив її на жорстку кушетку.
— Може, це помилка, Маринко? Ну мало що вони там знайшли. Давай не будемо одразу вірити одному лікарю. Поїдемо до інших фахівців. Що вони взагалі можуть знати в цій маленькій лікарні зі старим обладнанням? — намагався заспокоїти її Дмитро, гладячи по тремтячих плечах…
