Марина неймовірним зусиллям змусила себе перестати плакати, витерла обличчя й ніби ступила в пекло. Спочатку була виснажлива поїздка до головного медичного центру області. Потім переліт до столиці. Потім черги до одного відомого лікаря, до другого, до третього.
Почалися нескінченні перегони по клініках, домовленості, дорогі консультації, платні обстеження, записи на місяці вперед. Вони витрачали заощадження одне за одним, аж поки в одному престижному кабінеті їм не сказали прямо й жорстко:
— Навіщо ви далі бігаєте по лікарях і мучите себе? Вам уже вп’яте незалежні лабораторії підтверджують той самий діагноз. У Марини саркома. Ви катастрофічно втрачаєте час.
Лікар подивився на них поверх окулярів суворо, майже з роздратуванням.
— Ви справді думаєте, що наступний фахівець раптом скаже, ніби всі інші помилилися? Серед тих, хто вас уже оглядав, були професори, доктори наук, люди з величезним стажем.
Він важко зітхнув і додав:
— Треба було не шукати дива по консультаціях, а починати лікування одразу. Поки ви ходите по кабінетах, пухлина росте. Ви вже рік могли проходити терапію. Саркома — одна з найагресивніших і найстрімкіших форм раку. А ви витрачаєте дорогоцінний час на ілюзії.
Ці слова вдарили Марину, як крижана вода. І після них почалися нові кола медичного кошмару. Жорстка хіміотерапія, пекуча променева терапія, знову аналізи, пункції, крапельниці, уколи, ліки. Вона майже перестала покидати палати, просякнуті запахом антисептиків і медикаментів. Усе її життя стиснулося до лікарняного ліжка, розкладу процедур і жмені таблеток на приліжковій тумбочці..
