Життя без прикрасУ Богданові цього стукоту вона слухати не захотіла. Через рік вони справили весілля. Через три роки сервісів було вже два, через десять — п’ять. Великі перевізники області чекали своєї черги на обслуговування. Закупівлі, діагностику, договори з транспортними компаніями й підготовку майстрів налагодила Ірина.
Для другого боксу знадобилися гроші — вона продала однокімнатну квартиру, що належала їй ще до заміжжя. Фірма отримала виручені кошти не в подарунок, а в позику. Ірина переказувала їх зі свого особистого рахунку, обов’язково вказуючи призначення платежу: батько привчив її залишати слід у всьому, що стосується грошей.
Але власницею фірми за документами була Оксана Іванівна. Тоді свекруха пояснювала це турботою про сім’ю:
— У Богдаші кредитори ще з колишніх часів. Запишемо справу на нього — відберуть. На мені вона буде ціліша. Ми ж не чужі, одна сім’я.
Ірині відвели посаду консультантки. Її зарплати не вистачило б навіть на тиждень життя.
— А навіщо тобі окрема зарплата? — казав Богдан. — Усе, що в нас є, спільне.
З роками від цього спільного залишалося дедалі менше. Будинок в Ольховці належав його матері, фірмові автомобілі — теж. Рахунки компанії були її рахунками. На долю Ірини припадали робота й відповідальність, та ще стара машина з пробігом, власноруч нею перебрана.
Залишався й бабусин будинок. Людмила Михайлівна, мати Олексія Васильовича, останні шість років свого життя була в Ірини під боком — хоча після роботи онуці доводилося їхати сорок кілометрів до старого будинку біля розвилки. Через день вона привозила їжу й ліки, розпалювала піч; коли бабусі ставало гірше, залишалася з нею на ніч. Марина за ті самі шість років вибралася туди тричі. Кожен приїзд супроводжувався скаргами на розбиту дорогу.
Позаминулої весни бабусі не стало. Заповіт було складено в нотаріуса за рік до її смерті, поки Людмила Михайлівна все ясно пам’ятала й розуміла. Ірині вона залишила будинок і тридцять соток землі. На поминках Марина кричала, що сестра «висиділа спадщину». Юлія Григорівна плакала, вмовляючи дочок припинити сварку. Батько вже переніс інсульт і майже втратив мову; молодшу дочку він проводжав довгим, важким поглядом.
Минулої осені земля біля розвилки стала золотою. В області затвердили проєкт транспортної розв’язки, і біля бабусиного паркану тепер мали з’явитися з’їзди до логістичного центру. Вартість ділянки підскочила в кілька разів. Через місяць Богдан привів підприємця Віктора Лісовського — усміхненого чоловіка в дорогому пальті. За землю той пропонував добрі гроші.
У тій розмові Ірина вперше дізналася про борги компанії. Чоловік уже прикидав, як погасить їх грошима від продажу, але вона відмовила. Річ була не в бажанні наполягти на своєму: бабуся просила кілька років будинок не продавати, дочекатися ясності із сусіднім будівництвом. І самій Ірині вперше за довгий час спало на думку: продасть єдину власність, записану на неї, — і що тоді залишиться?
Богдан розбив кухоль об раковину. Після цього Богдан цілий тиждень із нею не розмовляв. Потім злість раптом поступилася ввічливості: він став спокійним, навіть запобігливим. Таке поводження лякало Ірину більше, ніж колишні крики.
— Іро, чого стоїш? Дай-но ключі, я твою переставлю, — вивів її зі спогадів Павло. Високий, із почервонілими на морозі вухами, він підійшов до неї. — Задом виїзд перекрила. Лісовському скоро їхати, він там не розвернеться.
— Лісовський теж приїхав? — здивувалася Ірина.
— Звісно. Він уже майже наш партнер. Давай сюди, звільню йому місце.
Ключі вона віддала. Павло вийшов; через хвилину з подвір’я долинув звук її мотора. Поки двигун працював, Ірина встигла обійти половину гостей із привітаннями, послухати сусідку, яка розповідала про тиск, випити склянку морсу. Двигун і далі гудів.
Хвилин через двадцять Павло з’явився знову, розчервонілий. Повернуті ключі лягли їй у долоню.
— І прогріти встиг заодно, — сказав Павло. — Зараз мороз майже двадцять, а вночі обіцяють ще сильніший. Тобі ж потім їхати.
— Дякую. Марина де?
— До твого приїзду до батьків поїхала. Юлія Григорівна з тиском сама не дає ради. Ти ж нашу Марину знаєш — відповідальна.
Ірина знала сестру. Відповідальність у Марини з’являлася там, де були люди, здатні її оцінити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.