Інна зателефонувала раніше, ніж я дісталася машини.
— Ти ще у своїй квартирі? Повертайся, Артем уже приїхав.
За двадцять хвилин ми сиділи втрьох у її вітальні. Я поклала візитівку на стіл. Ледь побачивши назву компанії, юрист одразу посерйознішав.
— Цей чоловік справді чекав на тебе біля дому?
— Так. Говорив про ті самі десять мільйонів і натякнув, що розплачуватися можуть змусити не лише сім’ю Богдана.
— Підписати щось пропонував?
— Ні.
Артем Романович відкинувся в кріслі. «Горизонт» вважався великою будівельною фірмою й нещодавно вклався в новий житловий район за містом. Водночас ходили розмови про серйозний дефіцит фінансування. Якщо Богдан брав участь у пов’язаному з ними проєкті, звичайною заборгованістю справа могла не обмежитися. Найімовірніше, чоловік був лише проміжною ланкою.
У пам’яті почали спливати події останніх шести місяців. Богдан дедалі частіше йшов ще до світанку й часом повертався близько третьої ночі, пояснюючи це запуском великого проєкту. Нещодавно він продав улюблену машину, запевняючи, що незабаром купить нову. Я співчувала його навантаженню й не уявляла, які проблеми він приховував.
— Готуйся до тиску, — попередив юрист. — Після зупинки кредиту вони навряд чи мовчатимуть.
Його прогноз справдився вже вранці. Рівно о восьмій дзвінок у двері Інни почав тріщати майже без пауз. На майданчику стояли Галина Петрівна, Софія й Богдан. Свекруха влетіла досередини з обвинуваченнями.
— Ти посміла влаштувати скандал у банку!
Я зачинила за ними двері.
— Це чужа квартира. Говоріть тихіше.
— Ти мого сина згубити вирішила? Через твою заяву гроші не видали, тепер контракт його компанії зірветься!
Софія торкнула матір за рукав, але та різко висмикнулася.
— Вам відомо, що підробка підпису переслідується за законом? — спитала я.
Галина Петрівна на мить розгубилася.
— Який злочин може бути між своїми? У тебе нічого не забрали б. Позичили б на кілька місяців і повернули.
— Тоді чому не попросили згоди?
Відповіді не було.
Софія ступила вперед.
— Ми все ще родички, тому скажу чесно: про кредит я дізналася тільки зараз.
— А про те, що моя квартира має дістатися тобі, ти теж уперше почула за святковим столом?
Вона закусила губу й опустила голову.
Галина Петрівна відразу заслонила доньку.
— Не смій її зачіпати! Квартира все одно з часом стане спільною у вас із Богданом.
Із сусідньої кімнати вийшов Артем Романович.
— Це житло куплене Оксані Вікторівні до шлюбу й спільно нажитим майном не є.
— А ви ще хто?
— Її офіційний представник.
Після цих слів Богдан помітно зблід.
— Оксано, прошу, дай мені тиждень.
— Для чого?
— Я зможу все виправити.
— Знову за рахунок мого майна?
— Ні. Я розповім правду.
Галина Петрівна й Софія одночасно здригнулися.
— Не мели дурниць, — різко кинула свекруха.
Однак Богдан уперше не відвів погляду.
— Мамо, годі приховувати. Ти вже дала їм обіцянку.
— Замовкни!
Схоже, зупинка банківської заявки налякала його сильніше за материнський гнів.
— Десять мільйонів були потрібні не для інвестицій, — сказав він мені.
Пояснити не встиг: задзвонив телефон Галини Петрівни. Побачивши ім’я на екрані, вона зблідла. Співрозмовник говорив так голосно, що окремі фрази чули всі: чекати більше не мають наміру, родині дається три дні, після чого буде позов.
— Я вирішую питання, — поквапливо сказала свекруха.
Зв’язок обірвався.
— Хто телефонував?
Галина Петрівна стиснула телефон і промовчала. Відповів за неї Богдан:
— Продавці землі.
Богдан вимовив це майже беззвучно. Галина Петрівна дивилася на нього так, ніби однією відповіддю він зрадив усю сім’ю. Софія втиснулася в спинку крісла, а Артем Романович непомітно ввімкнув запис на телефоні. Уперше стало ясно, що за словами про зірваний контракт ховається не робочий проєкт, а особиста оборудка свекрухи.
Ранковий візит, що почався з вимоги вибачитися, перетворився на зізнання, якого родичі не планували. І все ж кожен із них говорив лише тоді, коли мовчати ставало небезпечніше, ніж видати чергову частину правди. Повної версії, як і раніше, не пропонував ніхто.
Галина Петрівна втручалася після кожного запитання, поправляла сина й не давала йому закінчити жодної фрази. Богдан починав говорити, замовкав під її поглядом і знову ховався за невизначеними обіцянками. Софія більше не підтримувала матір уголос і сиділа, вп’явшись нігтями в ремінець сумки.
Мені стало ясно, чому вони приїхали втрьох. Це був не візит заради примирення. Вони хотіли оточити мене звичною родинною більшістю, змусити відкликати заяву й відновити кредитну заявку раніше, ніж назовні вийдуть обставини земельної оборудки.
Я подивилася на Богдана, чекаючи продовження, але Галина Петрівна різко підвела голову…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
