Обличчя Романа змінилося. Кадик сіпнувся під тугим коміром, рука з телефоном опустилася.
— Ти… Тебе немає, — видихнув він, а потім майже відразу підвищив голос: — Охорона! Це самозванець. Викликайте поліцію. Цю людину було засуджено за шахрайство!
Андрій не зробив ані кроку назустріч. Виправдовуватися перед Романом не було потреби: тимчасове посвідчення вже перевірили, а скасований вирок лежав у матеріалах нової справи.
Оксана відступила. Тонкий підбор різко вдарив по плитці, пальці на ручці сумки побіліли. Вона опустила голову й дивилася на носки своїх чобіт, не наважуючись зустрітися поглядом із чоловіком, якого сама допомогла оголосити померлим.
Роман і далі вимагав адвоката, комусь погрожував і називав прізвища впливових знайомих. Один з оперативників спокійно забрав у нього телефон, другий запропонував пройти до автомобіля. Опір ставав безглуздим: інші працівники вже заходили до ліфта з обладнанням для копіювання даних.
Уже зібрані матеріали пов’язували привласнення частки Андрія з попередньою фальсифікацією транспортних паперів і неправдивими свідченнями. Слідству ще належало встановити всіх учасників, перевірити рахунки й з’ясувати, хто забезпечив підміну запису після пожежі. Але фінансова конструкція, яку Роман сім років зміцнював поверх чужого зникнення, почала руйнуватися під вагою дат, підписів і електронних слідів.
У холі й далі лунав спокійний джаз, працівники офісу зупинялися біля ліфтів і спостерігали за тим, що відбувається. Ще вранці для них Роман лишався керівником величезної компанії, людиною, чиї розпорядження виконували без обговорень. Тепер оперативники ставили поруч коробки для документів і звіряли номери кабінетів та серверів. Упевненість, з якою він хвилину тому віддавав накази телефоном, розсипалася на очах.
Андрій розвернувся й вийшов через бічні двері. Він не став чекати завершення огляду й виїмки документів і не вимагав розмови з Оксаною. Їхній переляк не був метою, заради якої він вивчав закони ночами. Важливішим було те, що документи нарешті перестали працювати проти нього.
На вулиці мрячив дрібний дощ. Андрій зайшов до господарського магазину й купив простий навісний замок із трьома сталевими ключами, кілька ганчірок і рулон щільних пакетів. Потім сів у переповнений автобус і поїхав до старого житлового району.
У під’їзді все так само пахло хлоркою й підгорілою олією. Квартира зустріла його тишею й злежаним пилом. Андрій відчинив кухонний кран. Спершу труби загуділи й виплюнули буру воду, потім струмінь поступово став прозорим. Він намочив ганчірку й почав стирати бруд із підвіконня рівними, неквапливими рухами…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
