— Ваню, — Олександр важко дихав, дивлячись на броньовик. — Нам треба зупинити головну машину. Заблокувати виїзд. Інакше вони підуть.
Іван похмуро всміхнувся, розстібаючи клапан свого скидного підсумка. Він дістав звідти важкий клубок, туго замотаний армованим скотчем — ту саму гранату, яку вони зняли з руки мертвого зв’язківця.
Іван міцно затиснув скобу гранати в кулаці, дістав стропоріз і точним рухом розпоров шари скотчу. Щойно стрічку було перерізано, він розтиснув пальці, скоба відлетіла вбік, і Іван щосили жбурнув гранату просто в середину групи охорони, що стояла біля машин.
Важкий ребристий метал упав між бійцями. Три секунди. Чотири. Гучний хлопок розірвав ніч. Уламки Ф-1 віялом пройшлися по щільній групі, миттєво вивівши з ладу трьох. Крики, стогони, безладний вогонь у відповідь.
Олександр, не втрачаючи ані секунди, відкрив прицільний вогонь короткими подвійними чергами по лобовому склу броньовика. Кулі калібру 5,45 з бронебійним осердям пробили скло й уразили водія. Машина сіпнулася, але не рушила з місця. Наступними чергами Олександр прошив передні колеса й радіатор головного бронеавтомобіля. Палаюча рідина хлинула на асфальт, машина важко осіла, намертво перегородивши вузький виїзд із двору.
Почався хаос. Охоронці, що лишилися, відкрили безладний вогонь на всі боки, засліплені спалахом гранати й раптовістю атаки. Олександр та Іван, використовуючи ефект несподіванки й укриття за бетонними блоками пандуса, вели прицільний вогонь. Олександр працював методично, короткими подвійними пострілами гасячи вогневі точки противника. Іван, попри вік, рухався швидко, змінюючи позиції й прикриваючи фланг.
Сильний, тупий удар у груди відкинув командира назад. Повітря зі свистом вибило з легень, перед очима попливли червоні кола. Куля калібру 7,62 влучила точно в керамічну бронеплиту. Плита витримала, але кінетична енергія зламала ребро. Олександр задихнувся від пронизливого болю, сповзаючи по стіні, але вже за секунду, стиснувши зуби до хрускоту емалі, знову підняв автомат.
Перестрілка тривала майже чотири хвилини. Двір наповнився гуркотом, криками й запахом згорілого пороху. Іван дістав уламок у ногу, але продовжував вести вогонь. Двох бійців противника було вбито одразу, решта залягли й намагалися обійти їх із флангу під прикриттям диму від палаючого броньовика. Лише коли останній охоронець упав із простреленою головою, у дворі повисла дзвінка тиша, яку порушували тільки шипіння пробитих радіаторів і стогони поранених.
Олександр, тримаючись однією рукою за простріляні груди, важко, припадаючи на кожен крок, пішов до «Урала». Біль був нестерпний, кожен вдих віддавався ножовим ударом у бік, але він не звертав на нього уваги. Він підійшов до заднього борту вантажівки. Його руки в крові й кіптяві тремтіли, коли він відкинув важкий брезентовий тент…
