Повернувшись уночі до маєтку, Олеся сіла в звичне крісло. Андрій відпочивав після вправ із заплющеними очима, а маленька лампа лишала решту кімнати в тіні. Дівчина розповіла про сонячний сад, сірий кардиган, подряпину від троянди й білу пов’язку. На словах про руки, які не тремтять, її голос зламався, і надовго запала тиша.
Олеся не помітила, як Андрієві пальці стиснули край ковдри. Вранці вона розшукала Віктора й без передмов запитала, звідки взявся анонімний фонд. Начальник охорони не вимовив ані слова, лише подивився на двері спальні. Цієї відповіді виявилося досить.
Увечері Олеся стала навпроти Андрія, який спирався на подушки, і запитала: «Навіщо ви це зробили?» Він довго вдивлявся в її обличчя. «Бо останніми тижнями ви були єдиною людиною, яка входила сюди не для того, щоб щось у мене забрати», — нарешті сказав він. Олеся хотіла заперечити, що допомогу матері не можна вважати чесною платою, але зрозуміла: Андрій не купував її прихильності, а повертав борг так, як умів.
Особливо тепло серед слуг до Олесі ставилася економка Людмила Савчук — жінка близько шістдесяти років, яка носила на поясі в’язку ключів і окуляри для читання. Від першого дня вона залишала для дівчини вечерю, коли та забувала поїсти, приносила додаткову ковдру в холодні вечори, називала її «дитино» й ніколи не говорила тим тоном, яким звертаються до купленої речі. Олеся була щиро вдячна їй, не підозрюючи, який тягар Людмила ховає за доброю усмішкою.
Одного дня економка стояла в темному кутку кухні й тремтячими руками тримала телефон. Вона повідомляла Русланові відомості, випадково почуті від покоївки: останніми тижнями Андрієве обличчя стало виглядати здоровішим, а показники приладів незрозуміло поліпшилися для пацієнта, який місяцями перебуває без свідомості. Людмила не хотіла вимовляти жодного з цих слів, але Руслан давно викупив боргову розписку її дорослого сина.
Молодий чоловік з дурості позичив велику суму в небезпечних людей. Руслан перетворив цей борг на повідець і поставив економці просту умову: вона залишається його очима в будинку й передає все почуте, а син зберігає можливість ходити, працювати й утримувати сім’ю. Людмила підкорилася не заради себе. Вона жила з цим страхом щодня, сподіваючись, що її рідкісні звіти не завдадуть нікому справжньої шкоди.
Новина про поліпшення стану кузена вдарила Руслана сильніше за відкрите обвинувачення. Він не показав тривоги й нікому не розповів про підозру. Наступної ночі, заздалегідь дізнавшись, коли Олеся вийде по теплу воду, він сам піднявся на другий поверх. Тиха спальня зустріла його рівним писком приладів, а Андрій лежав саме так, як лежав усі попередні місяці.
Руслан підійшов, узяв праву руку кузена, підняв над матрацом і раптом відпустив. Вона важко впала, цілком безвольно. Перевірка мала заспокоїти його, але підозра вже пустила коріння. Руслан присунув стілець, сів біля ліжка й почав повільно вивчати заплющені очі, горло й лінію щелепи, терпляче вишукуючи найменше напруження…
