Сніданок принесли в номер без окремого замовлення. Павло Миколайович розпорядився сам: на столику біля вікна з’явилися чай, сік, тости, яйця й тарілка з нарізаними фруктами. Поруч поставили блюдце з маленьким печивом у формі ведмедиків.
Лада відразу його помітила.
— Це Штурману?
— Схоже на те.
— Значить, про нього не забули.
Вона взяла печиво й суворо подивилася на іграшку.
— Тобі солодке не можна. Я з’їм замість тебе. Не заперечуєш?
Штурман, звісно, не заперечував. Артем усміхнувся. Після довгої ночі проста серйозність доньки повертала речам правильний лад: спершу сніданок, ведмедик і гарячий чай, потім усе інше.
Лада відкусила половину печива й спробувала заговорити.
— Спочатку прожуй, — нагадав батько.
Вона слухняно прожувала.
— Ти сьогодні зустрінешся з дядьком Павлом?
— Так.
— І з тим чоловіком, який дав конверт?
— З Остапом Руденком.
— Він хороший?
Артем замислився.
— Він сміливий. Іноді це важливіше, ніж здаватися хорошим.
— Бо йому було страшно, але він усе одно сказав?
— Саме так.
Кілька хвилин вони їли мовчки, дивлячись, як ранкове світло лягає на дахи й шибки сусідніх будівель. Місто остаточно прокидалося, рух на вулицях ставав щільнішим.
— Дідусь Степан працював у такому готелі? — спитала Лада.
— У схожих.
— Його теж могли не впустити?
— На роботу його впускали. Але іноді дивилися так, ніби він менш важливий, ніж люди довкола.
— Це, мабуть, боляче.
— Так. Особливо коли повторюється щодня.
Дівчинка провела пальцем по шву на боці Штурмана.
— Шкода, що дідусь не бачив, як ти все виправляв.
Артем подивився на неї.
— Я ще нічого не виправив до кінця. Учора лише зупинив те, що відбувалося в нас на очах. Справжня перевірка почнеться сьогодні.
— Але він би все одно зрадів.
— Можливо.
— Я думаю, він знає.
— Звідки?
Лада знизала плечима.
— Інакше було б нечесно.
Артем тихо засміявся. У дитячій логіці залишалися прогалини, які не потребували доказів, але іноді саме вона допомагала пережити те, для чого в дорослих не знаходилося слів.
Після сніданку він зателефонував Павлові Миколайовичу. Вони коротко узгодили перші дії: юридичний відділ отримує документи Остапа, незалежна служба зберігає електронні сліди, доступи перевіряються на всіх об’єктах, а співробітники нічної зміни дають пояснення без присутності безпосередніх начальників.
— І жодних колективних зборів із пошуком винних, — додав Артем. — Люди мають повідомити факти, а не вгадувати бажану відповідь.
— Зрозумів.
— З Мариною поговоріть окремо. До виходу на нову посаду їй потрібен доступ до всіх звернень щодо гостьового сервісу, але без права одноосібно закривати скаргу.
— Підготуємо.
— Назар?
— Пішов додому. Я зв’яжуся з ним після відпочинку.
— Не перетворюйте навчання на публічне покарання. Якщо він захищатиметься лише від сорому, він нічого не навчиться.
Закінчивши розмову, Артем зібрав речі. Лада сама склала Штурмана в маленький рюкзак, потім передумала й знову взяла на руки.
— Йому там темно, — пояснила вона.
Перед від’їздом вони спустилися в лобі. Біля стійки вже працювали денні співробітники. Марина була там само, втомлена після нічної зміни, але не пішла. Вона розмовляла з Павлом Миколайовичем і робила нотатки.
Побачивши Артема й Ладу, дівчина підійшла.
— Я хотіла перепросити перед вами обома.
— Перед татом, — поправила Лада. — Мене не виганяли окремо.
Марина на секунду розгубилася, потім кивнула.
— Перед вами разом. Я мала хоча б сказати, що бачу те, що відбувається.
— Наступного разу скажете? — спитала дівчинка.
— Скажу.
— Тоді добре.
Артем не став нічого додавати до цієї короткої згоди. Для Марини вона означала більше, ніж формальне прощення власника.
Біля виходу Тарас стояв на посту. Побачивши Артема, він випростався.
— Артеме Іллічу, щодо вчорашнього…
— Ви зупинилися.
— Запізно.
— Але зупинилися. Наступного разу не чекайте, поки людина виявиться власником будівлі.
Тарас кивнув.
— Не чекатиму.
Лада помахала йому Штурманом, і охоронець уперше за ніч усміхнувся.
Артем вийшов із готелю з донькою за руку. Ранкове повітря було прохолодне й чисте. Позаду залишався готель, який належав йому за документами, але тепер мав наново довести право називатися тим місцем, яке Артем колись хотів створити…
