Сергій уперше за багато років роздивився її по-справжньому. Та сама Марина, тільки обличчя суворіше, постава педагогічна, погляд холодний, ніби вона заздалегідь була ображена самим фактом звинувачення.
— Сергію, — сказала вона, виділивши ім’я так, ніби мала право звертатися до нього особисто, — я розумію, ви зараз на емоціях. Але звинувачувати відмінницю, активну ученицю й шановану дитину в таких речах без серйозних підстав — щонайменше некоректно.
— Те, що робила ваша «шанована учениця», не просто некоректно, — відповів Сергій. — Це жорстокість. Але ще гірше інше: коли Настя прийшла до вас і попросила допомоги, ви вдали, що не чуєте. Як педагог. Як доросла людина. Як мати.
Марина Вікторівна розвела руками.
— Зараз діти дуже вразливі. Будь-який конфлікт можуть роздути до трагедії, особливо якщо хочуть привернути увагу батьків.
— Подивіться мені в очі й повторіть це ще раз, — сказав Сергій.
Вона не повторила.
Директорка, відчувши, що розмова виходить із звичного русла, відчинила шухляду й дістала потерту теку з роздрукованими інструкціями.
— У нас є порядок дій. Ми зобов’язані дотримуватися процедури. Спочатку створюється внутрішня комісія, потім проводиться моніторинг психологічної атмосфери в колективі, після цього…
Сергій помітив дату на першій сторінці. Паперу було майже стільки ж років, скільки старшим учням школи.
— Світлано Андріївно, — сказав він, — ця інструкція старша за деяких дітей у вашій будівлі. Скажіть чесно: вона хоч раз допомогла живій дитині? Не звіту. Не репутації школи. Не спокою адміністрації. Дитині.
Директорка прикрила теку й більше до неї не поверталася.
Сергій поклав на стіл зібрані матеріали. Розкрив теку, розгорнув до директорки роздруківки.
— Тут листування, сторінки, дати, свідчення. А тепер я скажу те, що ви обидві й так розумієте. Марина Вікторівна використала власну доньку як інструмент для зведення старих рахунків. Це вже не педагогічна помилка. Це страшніше.
Марина різко підвела підборіддя.
— Тобі легко говорити. Ти тоді просто пішов. Обрав нове життя, а мені залишив приниження. Я лишилася з цим. Із цими поглядами, шепотом, жалем. Моя донька виросла й бачила, що її матір розтоптали перед усіма. Ти думаєш, таке минає?
