— Є відео. Я зняла, коли вона показувала мені готовий аркуш. Хотіла потім видалити, але забула.
— Надішліть.
— Тільки за однієї умови: моє ім’я ніде не прозвучить. Я не хочу лізти в суди й скандали.
— Домовилися.
За кілька хвилин прийшло відео.
На записі Галина Павлівна сиділа за столом і тримала той самий аркуш. У кадрі було видно печатку, підпис, її вдоволене обличчя.
— Дивися, Раїсо, як справжнє, — говорила вона. — У друкарні зробили відбиток, я сказала, що для жартівливого документа. Повірили.
За кадром голос Раїси питав:
— Ти впевнена, що це спрацює?
— Ще й як. Денис довірливий. Прочитає — одразу почне сумніватися. А від сумнівів до розлучення недалеко.
Поліна зберегла відео в окрему теку.
Потім написала Раїсі: «Дякую. Ваше ім’я не прозвучить».
Відповідь прийшла майже відразу: «Удачі тобі. Галя заслужила».
Поліна вмилася холодною водою, випила міцної кави й поїхала на зустріч із юристкою.
Офіс виявився невеликим, на тихій вулиці, без розкоші й зайвої показності. Юристкою була жінка років п’ятдесяти, зі стомленим обличчям і уважними очима.
— Розповідайте, — сказала вона.
Поліна виклала все: записи, скриншоти, відео, погрози, коментарі, фальшивий лист. Жінка слухала уважно, робила нотатки, іноді уточнювала деталі.
— Справа неприємна, — сказала вона нарешті. — Але доказів у вас достатньо. Можна подавати позов про наклеп і вимагати компенсацію. Проблема в іншому: процес може затягнутися. А ваша свекруха, судячи з усього, не з тих, хто зупиняється сам.
— Що ви пропонуєте?
— Є швидкий шлях. Не замість суду, а перед ним. Публічне викриття. Зберіть тих, перед ким вона вас очорнила, і покажіть докази. Нехай правда пролунає при свідках. Після цього їй буде складніше заперечувати.
— Вони не визнають.
— Визнають, якщо опиняться загнаними фактами в кут. Головне — не кричати, не виправдовуватися. Показувати документи, записи, відео. Чим більше свідків, тим краще.
Поліна замислилася.
— А якщо я зроблю і те, і те? Спочатку викриття. Потім суд, якщо вона не виконає умов.
Юристка ледь помітно всміхнулася.
— Тоді позиція у вас буде дуже сильною.
Поліна вийшла з офісу вже з планом.
Часу було мало. Галина Павлівна, ймовірно, готувала наступний хід. Отже, треба було бити першою.
Вона зателефонувала Марині.
— Мені потрібна допомога. Ти можеш зібрати всю їхню сім’ю разом?
— Для чого?
— Хочу показати їм правду. Але потрібен привід.
Марина помовчала.
— Післязавтра в Аркадія день народження. Він збирався покликати рідню. Я можу попросити його запросити й тебе.
— Він погодиться?
— Якщо скажу, що ти хочеш помиритися з Галею, погодиться. Він завжди намагається всіх примирити.
— Тоді домовилися.
За годину Марина передзвонила.
— Він погодився. Післязавтра, надвечір. Будуть Галя, Валентина, ще родичі, Віра й Денис.
— Дякую.
— Ти впевнена?
— Абсолютно.
До зустрічі залишалося менше двох діб.
Поліна провела цей час у підготовці. Роздрукувала листування, скопіювала відео, зберегла аудіозаписи на телефон і флешку. Розклала все по порядку. Продумала, з чого почне і чим закінчить.
Денис з’явився тільки ввечері перед днем народження. Неголений, стомлений, із потемнілим поглядом. Сів на диван і довго мовчав.
— Я думав, — нарешті сказав він. — Дуже багато думав. І я… я не знаю, кому вірити.
— Я можу довести, що лист фальшивий.
Він підвів голову.
— Як?
— Завтра. В Аркадія. При всіх.
Денис напружився.
— Ти щось задумала?
— Я хочу відновити правду.
— Поліно, не треба. Давай вирішимо це між собою. Без нових скандалів.
— Між нами вже нічого не вирішити. Твоя мати втягнула в це всю рідню. Значить, нехай уся рідня почує правду.
— Ти хочеш знову її принизити?..
