Після весілля все село вже обговорювало нову господиню дому. Хтось жалів її. Хтось відверто заздрив її вроді.
А дехто був певен, що багата дівчина довго тут не затримається. Особливо старалася сусідка Галина Петрівна. Вона з’явилася біля хвіртки з кошиком пирогів.
— Здрастуй, доню. Освоюєшся?
— Намагаюся.
— Наш Андрійко — людина хороша.
— Усі мені це кажуть.
— Бо це правда.
Марина обережно запитала:
— Він давно тут живе?
— Уже років сім.
— А раніше?
Літня жінка раптом замовкла.
— Цього я не знаю.
Але її очі сказали зовсім інше. Вона знала. Просто не хотіла розповідати.
Того ж вечора до сільської крамниці під’їхала дорога іномарка. Для місцевих жителів таке було подією.
Із автомобіля вийшла ефектна жінка років тридцяти п’яти. Дорогий костюм. Прикраси.
Бездоганна зачіска. Вона відразу попрямувала до Андрія.
— Нам треба поговорити.
Він спокійно подивився на неї.
— Не зараз.
— Саме зараз.
Марина спостерігала за ними збоку. Жінка явно була роздратована.
— Рада більше чекати не буде.
— Це їхній вибір.
— Ти розумієш, скільки грошей втрачає компанія?
— Гроші можна заробити знову.
— А репутацію?
Андрій подивився їй просто в очі.
— Репутацію втрачають тоді, коли зраджують власну совість.
Жінка роздратовано всміхнулася.
— Ти справді вирішив провести решту життя серед курей і картоплі?
— Краще тут, ніж серед людей, для яких усе вимірюється лише цифрами.
Вона помітила Марину. Кілька секунд уважно її розглядала. Потім усміхнулася. Але усмішка виявилася холодною.
— То ось яка вона.
Андрій зробив крок уперед.
— Не втягуй її в це.
— Вона взагалі знає, хто ти?
— Ні.
— А коли дізнається?
Він різко перебив:
— Досить.
Жінка знизала плечима.
— Сам винен.
Вона розвернулася й поїхала. Марина підійшла майже одразу.
— Тепер теж скажете, що це ніхто?
— Так.
— Ви вважаєте мене зовсім дурною?
Він тяжко зітхнув.
— Ні.
— Тоді припиніть робити з мене ідіотку.
Але Андрій знову промовчав…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
