Життя без прикрасАндрій виїхав із двору, зробив коло кварталом, залишив машину за двома провулками й хвилин двадцять сидів нерухомо, дивлячись у лобове скло. Потім повернувся через город, ніби злодій пробирався до власного дому.
Він зняв взуття й піднявся сходами, ступаючи по самих краях, де дошки не рипіли. Дім був порожній. На кухні капав кран. У спальні пахло пилом і білизною.
Андрій постояв посеред кімнати, потім опустився на підлогу й заліз під ліжко.
Підлога виявилася холодною. Пил забивався в ніс. Кожен вдих звучав у вухах надто голосно. Біля стіни він помітив стару сіру шкарпетку, що зникла кілька місяців тому. Через неї він тричі лаяв пральну машину й одного разу несправедливо звинуватив Марину. Тоді вона тиждень підкладала йому на подушку шкарпетки із записками: «Ця теж не я».
Поруч лежала карамелька й кілька дрібних монет.
Якби Марина зараз увійшла, пояснення «я шукав шкарпетку» прозвучало б куди переконливіше за правду.
Хвилин за п’ятнадцять нога затерпла так, ніби більше не належала йому. Андрій зрозумів: якщо доведеться вибиратися швидко, він застрягне. Чоловік, який на роботі тягає важкі деталі, не зможе вилізти з-під власного ліжка. Від безглуздості ситуації до горла підступив сміх, і він затиснув рота рукою.
А потім сміх урвався.
Унизу грюкнули вхідні двері.
Легкі кроки піднялися сходами. Хтось увійшов до спальні й зупинився біля ліжка.
Матрац прогнувся. Пружини заскрипіли просто над його обличчям.
І почався плач.
Не гучний, не показний. Приглушений, довго стримуваний, такий, від якого в Андрія ніби стиснуло груди залізним обручем. Він бачив тільки ноги: шкільні туфлі, темні колготи, край спідниці.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.