Холодний, чистий, осінній. Я набрав номер, який дала Ліза. Слухавку зняв чоловік із сухим, чітким голосом.
Я назвав кодове слово й адресу. «У мене посилка. Повний комплект. Приїжджайте, поки теплі».
За 35 хвилин до заміського будинку під’їхали 4 машини без номерів. Із них вийшли люди в цивільному, але з виправкою, яку неможливо сплутати ні з чим. Ми передали все.
Відеозаписи, документи, папки, флешки й зв’язаних людей. Старший групи, полковник із сірими очима й негнучкою спиною, подивився на мене й спитав: «Хто ви?» «Колишній зек, — відповів я. — Колишній спецназівець. Брат».
Він кивнув і вимовив одне слово: «Поважаю». Потім відвернувся й почав командувати своїми. Через три доби після нашої операції Служба безпеки почала масштабні затримання.
І місто, яке мовчало роками, вибухнуло. Першим узяли Барса. Його вивезли із заміського будинку в кайданках, босого, у тому самому одязі, в якому він святкував свій ювілей.
Статті: організація злочинного співтовариства. Вимагання. Насильницькі дії сексуального характеру.
Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю. Список обвинувачень зайняв чотири сторінки. Вадима Кривого перехопили на виході з міського відділу поліції.
Як я й припускав, після нашої акції біля сауни його затримали, повозили кабінетами для вигляду й збиралися відпустити. Підполковник Сєров уже підписав папір про відмову в порушенні справи. Але не встиг.
Люди в цивільному з’явилися в коридорі відділу, пред’явили посвідчення й забрали Вадима в ошелешених оперів просто з порога. Сєров, кажуть, зблід так, що черговий викликав швидку, вирішивши, що в начальника інфаркт. Інфаркту не було, але арешт був.
За добу Тиграна взяли на орендованій квартирі, куди він заляг після того, як хтось знайшов його зв’язаним у масажному салоні. Він спробував утекти через вікно другого поверху, вистрибнув, зламав ногу й був затриманий на газоні, виючи від болю. За адресою, яку він назвав на відео, виїхала слідча група.
Вони знайшли те, що він описав. Я не говоритиму подробиць. Скажу тільки, що дівчині було 20 років, і що її батьки нарешті дізналися, що сталося з їхньою донькою.
Це було найстрашніше з усього, що ми розкопали. Але головний удар припав не по бандитах. Головний удар припав по системі, яка їх створила й вигодувала.
Папки із сейфа Барса виявилися атомною бомбою. Заступника голови міської адміністрації Голубєва затримали у його кабінеті під час наради, при колегах, при секретарці, при ввімкнених камерах спостереження. Його виводили в кайданках повз портрет глави держави, який висів на стіні приймальні.
І я потім бачив цю фотографію в місцевих пабліках. Голубєв ішов з опущеною головою, а за його спиною усміхався портрет, і це виглядало як вирок. Підполковника Сєрова відсторонили від посади того ж дня.
Його кабінет опечатали, документи вилучили, а самого Сєрова помістили під домашній арешт. Слідчі Карпов і Мещеряков написали рапорти про звільнення, але їх не прийняли. Кримінальні справи були порушені швидше.
Дільничного Пряхіна, того самого, який закрив справу моєї сестри, звільнили з органів і він сам став фігурантом справи за недбалість і приховування. Помічник прокурора Лебедєв намагався виїхати з міста, але його зняли з потяга на вокзалі. Місто загуло.
Люди, які роками мовчали, стискаючи зуби й ковтаючи страх, раптом заговорили. Першою прийшла до поліції продавчиня з магазину на вулиці Миру, літня жінка, у якої люди Барса відбирали половину виторгу щомісяця. За нею потяглися інші власники кіосків, водії маршруток, перукарки, слюсарі, вчителі. Звичайні люди, маленькі люди, яких роками топтали й які нарешті відчули, що можна підняти голову.
Справ ставало більше з кожним днем. Кожна нова заява вбивала ще один цвях у кришку труни імперії Барса. Дівчата з борделів заговорили теж…
