Кожна така відписка акуратно підшивалася до картонної теки. Тека поступово пухла, її кути сильно розтріпалися від щоденного користування. Олександр перестав вмикати світло на кухні. Він спав по три години на добу на нерозкладеному дивані, часто прокидаючись від дзвінкої тиші в порожній квартирі. У дзеркалі ванної на нього дивилося змарніле обличчя з глибокими чорними тінями під очима й жорсткою сивіючою щетиною.
Через чотирнадцять місяців у поштовій скриньці опинився дивний конверт із незнайомим закордонним штемпелем. Усередині лежав лише один аркуш щільного паперу без зворотної адреси чи імені відправника. Олександр сів за кухонний стіл, не знімаючи робочої куртки. Світло вуличного ліхтаря вихопило короткі, уривчасті рядки, написані ламаною англійською. Пальці стиснули краї паперу так сильно, що кісточки миттю побіліли.
Текст у листі був короткий, надрукований на старій машинці із западаючою літерою «s». «Я бачив жінку. Далеко на півдні, за чорними горами. Вона не говорить. У неї на шиї біла мітка. Якщо хочеш знати більше — привози п’ять тисяч доларів до ринку в Ель-Кусейрі». Ні підпису, ні дати, ні зворотних контактів.
Олександр перечитав рядки сім разів, поки зміст не вбрався у свідомість разом із запахом дешевого паперу. Він підійшов до вікна. У дворі-колодязі двоє робітників у засмальцьованих робах вантажили в старий фургон уламки віконних рам. Скло з сухим тріском лопалося в кузові, розлітаючись на тисячі дрібних гострих скалок.
П’ять тисяч доларів були для нього сумою з іншого, минулого життя. На заводі він отримував удесятеро менше, а робота охоронцем ледь покривала рахунки за опалення порожньої квартири. Олександр відчинив шафу в передпокої й дістав синю пластикову валізу Лєни. Вона стояла там нерухомо всі ці чотирнадцять місяців, збираючи тонкий шар сірого міського пилу.
Усередині валізи все ще пахло її парфумами — легким ароматом жасмину й морської солі. Він повільно переклав її літні сукні на диван. На дні лежала запечатана коробка з новими туфлями, які вона так і не встигла взути. Олександр акуратно зачинив валізу й викотив її в коридор.
Продаж квартири тривав три місяці. Рієлторка, жінка з чіпким поглядом і яскраво-червоними губами, бридливо оглядала пожовклі шпалери. Вона збивала ціну, вказуючи на старі труби й краєвид на промислову зону. Олександр не сперечався. Він мовчки підписував папери, не вчитуючись у дрібний шрифт договорів.
Йому вистачило грошей на погашення боргів, квиток в один кінець і ту саму суму, запечатану в щільний поліетиленовий конверт. Решту речей він просто залишив у порожній квартирі: старий диван, книжки, посуд. У його рюкзаку лежав тільки змінний одяг і картонна тека з документами. Жовта багажна бирка тепер була примотана ізоляційною стрічкою до лямки рюкзака — єдиний орієнтир у хаосі майбутнього шляху.
Ель-Кусейр зустрів його не туристичним лоском Шарм-еш-Шейха, а запахом гнилих водоростей і дизельного пального. Місто було схоже на стару, роз’їдену сіллю кістку, кинуту на берег Червоного моря. Олександр зняв кімнату в хостелі над м’ясною крамницею. Щоранку починалося зі звуку важких ударів сокири об дерев’яну колоду й специфічного, солодкуватого запаху свіжої крові…
