Богдан повільно опустив скло. «Ой, здрастуйте, — захекавшись, промовила дівчина, пильно окинувши поглядом водія. — Ви вибачте, що я так».
«Добре, що побачила, куди ти, Катю, сідаєш. Ти ж мій телефон помилково взяла». «Та ні», — розгубилася Катя, дістаючи з сумочки свій мобільний.
«Ось, але це ж мій». «Та вони ж обидва на тумбочці біля дзеркала лежали. Ти поговорила, спочатку свій у сумочку поклала, мій лишився, я бачила.
А коли вийшла, я глянула — а мого немає». «Мабуть, похапцем його й схопила», — тараторила Олеся. «Та немає його в мене».
Катя витрусила всю сумочку, потім обшукала кишені куртки. «Може, він не на тумбочці був». «А може, й справді.
А де ж він тоді?» Олеся закліпала очима. «Та, як завжди, у ліжку», — засміялася Катя й набрала номер подруги. «Ось гудки йдуть.
Ти ж завжди його то під подушку засунеш, то з ковдрою заправиш. Не було його на тумбочці». «Ой, Катю, пробач, я така роззява».
Олеся щиро засмутилася, перепросила, що їх затримала. «Богдане, ви ж Богдан, пробачте, що так вийшло. Рада була познайомитися».
«Навзаєм». Богдан чемно всміхнувся. «Нічого, буває. Краще пошукайте в кімнаті й біжіть у будівлю, а то застудитеся».
«Ой, і правда! — сплеснула руками Олеся, глянувши на свої ноги. — Пробачте ще раз». Богдан зачинив вікно, вони рушили, а Олеся, відійшовши вбік, крадькома глянула на номер машини, коли та проїхала вперед. Запам’ятала про всяк випадок.
Знову перед очима сплив образ Богдана. Міцний, широкоплечий, яскравої зовнішності. Погляд такий чіпкий, просто гіпнотичний.
Одразу видно, хлопець непростий. І що він міг знайти в простачці Каті? Підкорили його її простота й невинність? Олеся була далека від романтики. У такого красеня явно відбою немає від спритних дам, а він із Катею панькається.
От не подобалася їй уся ця історія. І Олеся вже знала, хто може їй хоч у чомусь допомогти. Не так давно вона знову закохалася.
І цього разу точно серйозно. Тарас працював у поліції. Молодий слідчий, трохи старший за Олесю.
Вони познайомилися в супермаркеті, коли вибирали пельмені. Потягнулися до однієї пачки. Головне, поки Олеся відчиняла холодильник, хлопець першим устиг її схопити.
А саме така пачка була одна. Дівчина ображено зауважила, що хотіла взяти її. Хлопець усміхнувся й простягнув їй, зітхнувши, що не знає, які тоді вибрати.
— Ці-то точно смачні. Гаразд, беріть, — сказав він. Чомусь Олесі стало його шкода.
Зрозуміла, що хлопець живе сам, раз харчується напівфабрикатами. Теж студент чи тільки почав працювати. Він, почувши слова дівчини, знітився, мовляв, не хоче її без вечері лишати.
— А я краще курочку візьму, запечу нашвидкуруч, — відповіла Олеся. Так і розійшлися. А біля каси знову зустрілися.
Перезирнулися, усміхнулися одне одному. І з супермаркету вийшли вже разом. Тарас тоді провів її до гуртожитку.
Вони домовилися ще зустрітися. Так і почалося їхнє знайомство. І з Тарасом усе було якось інакше, ніж раніше…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
