Матрац вони купували разом три роки тому — важкий, ортопедичний, із товстим верхнім шаром. Продавець у магазині довго розповідав про зони підтримки й незалежні пружини, і Денис тоді кивав із виглядом знавця, хоча Олена точно знала, що він гадки не має, чим один матрац відрізняється від іншого.
Вона стягнула простирадло й підняла кут матраца, щоб заправити свіжу тканину глибше — ще одна звичка, яку вона перейняла від бабусі. Простирадло треба заправляти так, щоб жоден кут не виліз уночі. І тут її рука натрапила на щось тверде.
Плоске, з гладенькими краями, як тонка книжка або журнал. Олена насупилася. Вона точно нічого туди не клала. Потягнула й витягла прозору пластикову папку-конверт із защіпкою зверху. Звичайну канцелярську папку, які продаються в будь-якому магазині за сущі копійки. Усередині виднілися білі аркуші.
Олена сіла на край ліжка. Защіпка клацнула тихо, майже беззвучно. Вона дістала аркуші — їх було чотири — і почала читати. Руки вже тремтіли, хоча мозок іще не встиг опрацювати побачене. Тіло все зрозуміло раніше.
Перший документ був надрукований на щільному папері, з логотипом і печатками. Попередній договір купівлі-продажу квартири. Її квартири: адреса, площа, кадастровий номер — усе збігалося. Покупець — фірма «Стройвектор», назва, якої Олена ніколи не чула.
Сума… вона перечитала цифру двічі й відчула, як щось стиснулося в районі ребер. Сума була значно нижча за ринкову, відсотків на тридцять п’ять — сорок, ніби хтось дуже поспішав продати й готовий був поступитися, аби тільки швидко закрити угоду. Унизу стояв підпис продавця: «Елена Сергеевна Тихонова».
Олена дивилася на цей підпис і відчувала, як по спині повільно підіймається холод. Це був не її підпис. Вона знала свій розпис так само добре, як знала своє обличчя в дзеркалі: кожен вигин, кожен натиск, кожну звичну петлю.
Було схоже, дуже схоже — хтось явно тренувався. Але літери стояли трохи інакше, відстань між ними була трохи ширша, і петля на великій «Т» виявилася надто круглою, а в неї вона завжди виходила витягнутою, трохи кутастою. Хтось підробив її підпис. Хтось, хто бачив його тисячу разів на квитанціях, на листівках, на документах, що лежали в шухляді столу. Хтось, хто жив із нею поруч.
Другий документ — копія паспорта. Незнайома жінка дивилася з фотографії рівним, спокійним поглядом. Наталія Ігорівна Кравченко, тридцять два роки, прописка в передмісті. Світле волосся, прямі брови, трохи підведене підборіддя. Симпатична — з тих, кого називають приємними, не красуня, але запам’ятовується. Олена ніколи її не бачила. Вона перевернула аркуш, ніби на звороті могло бути пояснення, але там було порожньо.
Третій документ — роздруківка бронювання авіаквитків. Два квитки в один кінець, без зворотної дати. Імена: Денис Андрійович Тихонов і Наталія Ігорівна Кравченко. Дата вильоту — за три тижні. Рейс ранковий, виліт о 7:15…
