— Денисе, йди-но сюди. Поглянь, кого ми зупинили. Перед нами, виявляється, цілий полковник на старій машині! Треба визнати, підроблено непогано. Де таке роблять — у переході чи через інтернет замовляють?
Мельник зазирнув у документ і примружився. На коротку мить у його погляді промайнув сумнів, проте звичка почуватися безкарним швидко його витіснила. Патрульні знали всіх керівників свого підрозділу в обличчя, а Марину бачили вперше. Вони не могли повірити, що жінка в простому одязі й на недорогому автомобілі справді має звання, зазначене в посвідченні.
— Поверніть документи та припиніть це. — Голос Марини став тихішим, але тепер у ньому виразно зазвучав метал. — Якщо ви не схаменетеся і не вибачитеся, наслідки для вашої служби будуть незворотними. Те, що ви робите, давно вийшло за межі звичайного порушення дисципліни.
Коваль знову вдарив кулаком по даху.
— Ти ще погрожувати мені будеш? Я таких розумниць бачив десятки. За фальшиве посвідчення відповідатимеш окремо. Зараз доставимо тебе до відділку, а машину розберемо до останнього гвинтика. Якщо знадобиться, знайдемо і заборонені речовини, і зброю. Зрозуміла, з ким зв’язалася? Мій тесть працює в наглядовій службі. На цій дорозі я вирішую, що законно, а що ні!
Він вихопив рацію і повідомив черговому про затримання водійки з нібито підробленими документами, відмову підкорятися та необхідність прислати підмогу й евакуатор. Марина остаточно переконалася, що словами цих двох уже не зупинити. Вони настільки повірили у власну недоторканність, що перестали бачити межу між службою і злочином.
Вона дістала з кишені другий телефон — старий, кнопковий, без будь-яких прикрас.
— Кому телефонуватимеш? Адвокатові чи матері? — глузливо поцікавився Денис. — Дзвони. Нехай знають, де тебе шукати.
Марина набрала знайомий номер. Відповіли майже відразу.
— Говорить Гринчук. Я на трасі, неподалік від міста. — Вона назвала точний дорожній орієнтир і номер патрульного екіпажу. — Перевищення повноважень, погрози, спроба оформити неправдиві матеріали. Чекаю групу внутрішнього контролю та відповідального керівника. Особисто.
Вона завершила виклик і поклала телефон на коліно. Сергій із Денисом на секунду замовкли та переглянулися. Усмішка Коваля стала напруженою, однак він ще намагався зберігати зухвалий тон.
— Гринчук? Яка ще Гринчук? Кого ти розігруєш? Я керівника чергової служби вчора бачив, він зі мною вітався. Припиняй цей концерт. Виходь, твій час скінчився.
Сергій дістав із кобури газовий балончик, недвозначно показуючи, що готовий застосувати силу. Марина дивилася на нього вже не з гнівом, а з похмурим співчуттям. Він сам продовжував робити кроки до прірви, не бажаючи помічати, що дороги назад майже не залишилося. Хвилини тягнулися виснажливо довго; від дзвінка минуло близько двадцяти хвилин.
Їй потрібно було витримати ще трохи. Напруження стало майже фізично відчутним. Коваль підняв лікоть, збираючись ударити по боковому склу, розбити його й витягти Марину із салону. Та в цю мить крізь туман донеслося виття сирен. Звук швидко посилювався, і було очевидно: наближався не один патрульний автомобіль.
Дорогою одночасно наближалися кілька екіпажів. Денис різко озирнувся, і його обличчя витягнулося.
— Сергію, це ти викликав стільки машин?
— Я лише щойно передав запит. Вони не могли приїхати так швидко. — Коваль опустив руку, а його впевненість почала танути. — Може, десь поруч сталася аварія?
Але сирени лунали дедалі ближче, і машини мчали просто до них…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
