— Ресторан за двадцять хвилин їзди, — відповів Савельєв. — Плюс вечеря — мінімум година. Плюс дорога назад. У нас є дві години. Може, більше.
— Цього вистачить.
Степан вийшов з машини і попрямував до будівлі. У кишені лежала зв’язка відмичок — спадщина його слідчого минулого. Він ніколи не думав, що доведеться використовувати їх знову. Консьєрж у холі дивився телевізор і не звернув на нього уваги. Степан пройшов повз, кивнувши, і піднявся на ліфті на сьомий поверх.
Двері квартири 74. Замок був сучасним, але не надто складним. Через три хвилини Степан був усередині.
Квартира зустріла його тишею і запахом дорогого одеколону. Того самого, який він відчував кожного разу, коли Артем приходив до них у дім.
Кабінет. Кут праворуч. Степан знайшов сейф саме там, де сказала Дарина. Масивна металева шафа з цифровим замком. Шість цифр.
Він спробував 140323 — дату смерті Світлани з роком. Замок блимнув червоним. Спробував 031424 — дату майбутнього весілля в американському форматі. Знову червоний. Спробував 240314 — дату весілля у зворотному порядку. Червоний.
Степан зупинився. Три невдалі спроби. Якщо буде ще одна, сейф може заблокуватися. Або, що гірше, надіслати сигнал власнику.
Він дістав телефон і подзвонив Савельєву.
— Ігорю, мені потрібна допомога. Код не підходить.
— Які комбінації пробував?
— Дату смерті Світлани, дату весілля.
— Почекай. — Савельєв замовк. — Жанна говорила, що він використовує важливі дати. Може, не смерті, а знайомства? Я не знаю, коли він познайомився з Дашею.
— Запитай у неї. Напиши повідомлення.
Степан набрав Дарині: «Дата вашого знайомства?» Відповідь прийшла через хвилину: «15 квітня. А що?»
— 150424. — Він ввів код. Червоний.
— Не підходить, — сказав він у слухавку. — Чорт.
— Може, дата заручин? Коли це було? Запитай її.
Ще одне повідомлення: «Коли він освідчився?»
«28 вересня. Чому ти питаєш? Все гаразд?»
«Все добре. Просто перевіряю».
— 280924. — Степан ввів код, затамувавши подих. Зелений.
Сейф клацнув і відчинився. Всередині було саме те, що описувала Жанна. Папки. Багато папок. Акуратно підписані, розкладені за датами.
Степан узяв першу. На обкладинці було написано: «Проєкт О». Ольга. Всередині — фотографія. Документи. Копії договорів на нерухомість. І найстрашніше — щоденник. Рукописні нотатки, зроблені акуратним почерком.
12 березня. О. Починає ставити запитання. Потрібно прискорити процес.
15 березня. Документи підписані. Будинок переоформлено.
18 березня. Проблема вирішена. Нещасний випадок у ванній. Поліція не підозрює.
Степан відчув, як до горла підступає нудота. Він відкрив наступну папку. «Проєкт К». Кіра. Ті ж фотографії. Ті ж документи. Той же холоднокровний щоденник.
5 червня. К. Знайшла листування з Ж. Проблема.
8 червня. К. Погрожує поліцією. Потрібно діяти.
12 червня. Балкон. 9 поверх. Чисто.
Степан гортав сторінки, і кожен рядок був як удар під дих. Ця людина документувала свої вбивства. Вела облік. Як бухгалтер веде облік витрат.
Наступна папка. «Проєкт С». Світлана.
І остання папка. «Проєкт Д». Дарина. Руки Степана тремтіли, коли він відкривав її. Всередині були фотографії доньки: на виставці, в кафе, на вулиці. Деякі були зроблені ще до їхнього офіційного знайомства. Він стежив за нею. Вибирав. Як мисливець вибирає здобич.
Із нотатки:
15 квітня. Перший контакт. Д. Ідеальна ціль. Батько — колишній слідчий, але вже на пенсії. Будинок в елітному районі. Квартира в центрі. Оціночна вартість 80+ млн. 20 травня. Стосунки розвиваються за планом. Д. повністю довіряє. 28 вересня. Пропозиція прийнята. Весілля призначено на березень. 10 березня. Батько підозрює. Потрібно прискорити процес. Після весілля максимум 2 місяці. Потім розлучення або… Альтернатива.
Степан сфотографував кожну сторінку. Кожен документ. Кожну фотографію. Його руки тремтіли, але він змушував себе працювати методично, як у старі часи. Коли він закінчив, у сейфі залишалася ще одна папка. Без назви.
Він відкрив її і завмер. Всередині були документи на ім’я, якого він не знав. Ігор Савельєв. Фотографії. Адреса. Місце роботи. І позначка: «Зв’язок з об’єктом D. Потенційна загроза. Спостереження».
Артем знав про Савельєва. Знав, що той допомагає.
Степан схопив телефон.
— Ігорю. Він знає про тебе. У нього є досьє.
— Що?
— Фотографії, адреса, все. Він стежив за тобою.
Савельєв вилаявся.
— Коли датовані записи?
— Степан подивився на документи. — Останній запис… Сьогодні вранці. «С. та об’єкт зустрічалися біля будинку Ж. Підтвердження загрози». Він нас бачив. Сьогодні вранці, коли вони були у Жанни. Артем стежив за ними.
— Степане, йди звідти. Негайно.
— А Даша?
— Я подзвоню їй. Придумаємо що-небудь. Але тобі потрібно піти. Зараз.
Степан закрив сейф і кинувся до виходу. Уже в коридорі він почув звук ліфта, що відкривається. Він завмер. Двері ліфта роз’їхалися, і в коридор вийшов Артем. Один. Без Дарини. Їхні погляди зустрілися.
— Степане Андрійовичу, — сказав Артем спокійно. — Яка несподіванка. Вирішили навідати майбутнього зятя?
У його руці блиснув ніж. Коридор стиснувся до розмірів могили. Степан дивився на людину, яка збиралася вбити його доньку, і відчував, як час сповільнюється до неможливого.
— Де Даша? — запитав він, намагаючись, щоб голос не здригнувся.
Артем посміхнувся. Тією самою посмішкою, яку Степан бачив сотні разів: теплий, чарівний, привабливий. Тільки тепер він знав, що за нею ховається.
— Даша? О, не хвилюйтеся. Вона в безпеці. Поки що.
— Що ти з нею зробив?
— Нічого. Поки що, — повторив Артем, роблячи крок уперед. Ніж у його руці поблискував у світлі коридорних ламп. — Знаєте, Степане Андрійовичу, я вас недооцінив. Думав — старий пень, параноїк, що вижив з розуму. А ви виявилися… наполегливим.
— Ти знав, що ми прийдемо.
— Звичайно. Я бачив вас уранці біля Жанни. Бідна Жанна. Вона завжди була слабкою ланкою. Занадто сентиментальна, занадто… совісна. — Він вимовив це слово з огидою. — Я знав, що рано чи пізно вона зламається.
Степан повільно відступав до квартири. Якщо вдасться увійти всередину, там є чим оборонятися. Хоч щось.
— Не смикайтеся, — попередив Артем. — Я швидший. Повірте, я знаю, як користуватися цією штукою. Як Кірою. Як Ольгою. Як Світланою. — Артем розсміявся. — О, ви знайшли мій архів. Вражає, правда? Я завжди був педантичним. Люблю порядок. Люблю, коли все задокументовано.
— Ти хворий.
— Ні, Степане Андрійовичу. Я практичний. Люди — це ресурс. Одні використовують нафту, інші — деревину. Я використовую людей. У чому різниця?
