Потім Оксана розчинила двері й увійшла до освітленої вітальні. Ні заплаканого обличчя, ні власних валіз Богдан не побачив. У руках у дружини була лише тонка тека.
— Добре, що ти зателефонував мамі, — промовила вона лагідно, але досить голосно, щоб Лідія все почула. — Лідіє Степанівно, готуйте диван у своїй квартирі. Ваш син сьогодні повертається додому.
Не чекаючи відповіді, Оксана пройшла в коридор, розчинила вхідні двері, підчепила перший мішок ногою й виштовхнула його на сходовий майданчик. Слідом вилетів другий. Поки Богдан розгублено дивився на неї, Оксана виставила за поріг і решту два мішки. В одному з них важко брязнули котушки та інші рибальські снасті.
Богдан не відразу зрозумів, що відбувається. Потім його очі округлилися, а обличчя вкрилося багряними плямами.
— Ти що робиш? З глузду з’їхала? — закричав він, різко прибираючи ноги зі столу.
Телефон зісковзнув йому на коліна, і зображення смикнулося. На екрані з’явилося перекошене обличчя Лідії Степанівни.
— Це житло мого батька! — далі обурювався Богдан. — Я законний спадкоємець!
Оксана наблизилася до крісла. Її погляд залишався спокійним, але в ньому з’явилася така холодна твердість, що чоловік мимоволі втиснувся в спинку. Вона дістала з теки щільний аркуш і поклала на стіл перед ним. Під світлом торшера синя печатка стала особливо помітною…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
