Вони не знали, що жодної хвороби в мене немає і що своїм несподіваним доходом я вже почав розпоряджатися. У закритому міському паркінгу стояв новий дорогий автомобіль, а простора квартира на верхньому поверсі будинку в престижному районі була облаштована й готова до переїзду. Коли родині я казав про поїздку до великого медичного центру, то насправді вирушав туди, пив каву біля вікна й кілька годин жив власним спокійним життям.
Контраст між двома життями ставав майже нереальним. У квартирі я вільно піднімався сходами, нормально дихав і будував плани; перед поверненням до батьків знову сутулився, сповільнював крок і викликав на обличчі втому. Іноді, під’їжджаючи до їхнього дому, я кілька хвилин сидів у машині, збираючись із силами для чергової вистави.
Я й далі міг закінчити все одним зізнанням. Досить було показати медичний висновок і сказати, що чув нічну розмову. Але тоді вони пояснили б кожну жорстоку фразу потрясінням, а підозрілі папери — безпорадною турботою. Мені вже потрібна була не родинна сварка, а повна правда про те, на що вони здатні.
Іноді ночами мене мучив сумнів. Я брехав близьким, навмисне підтримував їхню оману й змушував чекати події, якої ніколи не буде. Але почуття провини зникло того вечора, коли мама дістала із серванта товсту теку й розклала переді мною рекламні буклети ритуальної служби.
— Ми вже вибрали тобі труну, сину, — повідомила вона тим самим тоном, яким обговорювала б купівлю шафи. — Ось ця цілком пристойна. Христина підготує прощальну промову, сусідів теж покличемо.
На фотографії була найдешевша скриня з пресованого матеріалу, обтягнута тонкою штучною тканиною. Батько додав, що з агентством укладено попередню угоду: оплату воно отримає після переказу компенсації. Говорив він ґрунтовно й поважно, ніби провів вигідні переговори, гідні поваги.
Рідні збиралися підтримувати видимість майбутнього багатства за рахунок грошей, яких іще не існувало. Батько достроково закрив вклад, що накопичувався майже два десятиліття, втратив усі відсотки й сплатив банку штраф. Коли він розповів про це, я подивився йому в очі й з нарочитою слабкістю похвалив за передбачливість.
Христина кинула останній курс престижного університету. Батьки роками оплачували її навчання, до диплома лишалося зовсім трохи, однак сестра заявила, що після отримання компенсації освіта їй не знадобиться. Павло обіцяв зробити її співвласницею майбутнього бізнесу, хоча поки не склав навіть виразного плану.
Мама розірвала договір оренди приміщення, де тримала невеличкий магазин імпортної косметики. За достроковий вихід їй належала велика неустойка, але власникові вона самовпевнено сказала, що той може звертатися до суду: зовсім скоро будь-які борги стануть для неї дрібницею. Кожен із них спалював власне майбутнє, розраховуючи оплатити наслідки моєю смертю.
Серед ночі я вийшов по воду й почув голос батька з кухні. Телефон був увімкнений на гучний зв’язок. Батько принижено просив незнайомця видати йому ще велику суму готівкою й клявся, що компенсація за сина надійде за два-три місяці.
Співрозмовник говорив низько й неквапно. На задньому тлі гриміла важка музика й бряжчало скло, а в кожному слові звучала звична погроза. Він нагадав, що буває з людьми, які не повертають борг вчасно.
— Гроші будуть, я відповідаю, — втрутився Павло. — У нього вже майже відмовляють органи. Довго чекати не доведеться.
Я притулився спиною до холодної стіни темного коридору. Для них я остаточно перестав бути людиною й перетворився на зручне забезпечення за небезпечною позикою. Тоді я ще не знав, що самого чекання їм невдовзі видасться замало…
