— «Поки що в санаторії, здоров’я поправляє, але скоро заберемо її до нас». — «Мамо, а коли ми в свій дім переїдемо?» — «Скоро, Петрику. Слово даю, відгепаємо найкращий дім.
Заведемо лабрадора й бабусю заберемо». Показалися обшарпані корпуси хоспісу. Наталія Вікторівна грілася на сонечку біля входу. Побачивши трійцю, вона засяяла.
«Онука привезли?» — із завмиранням серця спитала вона. — «Як домовлялися», — кивнула Лена.
«Петька, іди сюди». Малюк сміливо підійшов до незнайомої жінки. Вивчив її обличчя й видав:
«Ти моя бабуся?» — «Твоя, сонечко. Копія батька в цьому віці. Чого ж ти раніше не заходив?» — «Мама багато працювала», — зітхнула жінка.
«А тепер не втечеш?» — «Тепер нікуди», — пообіцяла вона. На ґанок вийшла постова медсестра. «Добрий вечір.
Петрику, ходімо чай пити з плюшками?» — покликала вона. — «Мамо, можна?» — «Іди, тільки зуби не поламай». Хлопчик побіг у корпус.
Ігор присів поруч із матір’ю й обійняв її. Жінка відсторонено дивилася в асфальт. «Мамо, ти чого?» — стривожився він.
«Та накрило щось, сину. Життя прожила, а згадати гидко. І з цим хоспісом гріх на душу взяла.
Тільки опинившись по цей бік барикад, розумієш, що старим потрібні людські умови, а не цей клоповник». Вона змахнула сльозу.
Узяла Лену за руку. «Пробач мені, дурепі старій. Не влізь я тоді — давно б уже сім’єю жили.
Непростиме це. Все життя горлянку рвала за ці тендери, а довіряла гнидам. Лен, запам’ятай мій урок.
Нікому не вір на слово. Зраджують завжди свої, і завжди в спину». — «Проїхали, Наталіє Вікторівно.
Мамо, не кисни, у нас перспективи вимальовуються. Бізнес повертатимемо. Суди попереду.
Твоя експертність знадобиться. Ти ж усі схеми зсередини знаєш». — «Зроблю, сину.
Якщо небо дозволить, допоможу всім, чим зможу». — «Навіть не сумнівайся.
Витягнемо». — «Наталіє Вікторівно, завтра консиліум збираю. Будемо міняти тактику лікування. Я перевірила дані.
Пухлина була операбельна спочатку, шанси є». Вони ще довго розмовляли на лавці. Лена коротко окреслила свої поневіряння за ці роки.
Вона й сама дивувалася, як не зламалася під катком цих подій, а лише обросла бронею. За кілька місяців арбітраж виніс рішення. Юристи Колі розкатали Женьку в млинець, довівши факт розкрадань.
Його оголосили в розшук по лінії Інтерполу, арешти з рахунків зняли, і фірма знову вийшла на ринок. Коля виконав обіцянку й зайшов потужним траншем. Ігор став біля керма оновленої компанії.
Наталію Вікторівну успішно прооперували. Лена витягла її в стійку ремісію, хоча боротьба ще тривала.
А Ігор з Оленою вже щосили обирають проєкт заміського будинку й готуються до пишного весільного торжества.
