— Уночі. Сама. Ти не знаєш, куди їхати.
— Мені вже давно нікуди йти. Просто сьогодні я це нарешті зрозуміла.
Він підійшов ближче.
— Мама перегнула. Я поговорю з нею.
Аліна гірко всміхнулася.
— Після ганчірки? Після звинувачення в крадіжці? Чи після паперів із моїм ім’ям?
Саїд провів рукою по обличчю.
— Це бізнес. Були складнощі з контрактом. Треба було показати, що частина зобов’язань забезпечена дружиною. Жодної реальної загрози немає.
— Ти використав моє ім’я без моєї згоди?
— Я хотів пояснити пізніше.
— Коли? Коли мені прийшов би лист із банку? Коли мене зупинили б в аеропорту? Коли я дізналася б, що винна гроші твоїй компанії?
Він роздратовано підвів очі.
— Не перебільшуй. Ти просто не розумієш місцевої системи.
Аліна закрила валізу. Блискавка заїла. Вона смикнула її сильніше й зламала ніготь майже до крові. На пальці проступила червона крапля.
— Я все прекрасно розумію, — тихо сказала вона. — Просто надто довго не хотіла розуміти.
Саїд сів на край ліжка.
— Я люблю тебе.
Колись ці слова могли її зупинити. Могли розчулити, змусити шукати виправдання, вірити, чекати. Тепер вони прозвучали порожньо.
— Любов не ховає документи під шафкою, — сказала Аліна.
— Це не я їх сховав.
— Але ти знав.
Він відвів погляд.
У коридорі почулися кроки. На порозі зупинилася Надія.
— Вона не піде з цими паперами.
Аліна підняла сумку.
— Піду.
— Ти пошкодуєш. В Еміратах жінка без родини швидко розуміє своє місце.
Аліна повернулася до неї.
— Я вже зрозуміла. Моє місце там, де мене не принижують.
Щока Надії сіпнулася.
— Ти згубиш мого сина…
