У день весілля мільярдер зізнався нареченій, що цей шлюб був частиною його давнього плану

Еліна подивилася туди, куди він указав. Вузька смуга лаванди тяглася вздовж старої стіни. Сріблясто-зелені стебла гойдалися на вітрі, фіолетові суцвіття тремтіли в ранковому світлі.

— Отже, частина саду зберігає їх обох, — тихо сказала вона.

Арман зупинився. У його профілі з’явився вираз, який неможливо було назвати одним словом. Не лише біль. Не лише злість. Радше давній шрам, який не кровоточить, але все одно нагадує про себе.

— Після всього я хотів вирвати її, — сказав він. — Переробити сад. Знищити все, що пов’язувало його з тим часом.

— Але залишив.

— Залишив.

Вона не спитала чому. Відповідь була ясна. Лаванда нагадувала не лише про зраду. У ній жив і його батько. Їхня колишня дружба. Молодість. Сміх. Ті роки, коли двоє чоловіків вірили, що слово «назавжди» може пережити гроші, страх і жадібність.

Доріжка вивела їх до невеликого ставка. На воді лежали білі латаття. Поруч стояла потемніла від часу кам’яна лава. Еліна сіла, а Арман зупинився біля самої кромки води.

— Розкажи про себе, — раптом сказав він.

Вона підвела очі. Він дивився не на неї, а на ставок. Але запитання було справжнім, не світським.

— Що саме?

— Як ти жила. Що любила. Чого боялася. Чому стала перекладачкою.

Еліна ледь усміхнулася.

— Мови були моїм способом зникати, не йдучи з дому, — сказала вона. — Коли тобі зле там, де ти живеш, у тебе є два виходи: втекти по-справжньому або знайти інший світ усередині голови. Я обирала друге. Спочатку одна мова, потім інша, потім третя. Кожна відкривала мені нову логіку, нові образи, нові способи говорити про біль, радість, самотність. Мені здавалося, якщо я зможу зрозуміти достатньо мов, то одного дня зрозумію і людей.

Арман подивився на неї уважніше.

— Ту мову, якою говорили в моїй родині, ти вивчила через роботу?

— Формально — так, — відповіла Еліна. — Але, можливо, мені хотілося зрозуміти, що пов’язувало мого батька з вашим домом. Іноді мова пояснює те, про що люди мовчать.

— Ти говориш нею майже без акценту, — тихо сказав Арман. — Я помітив це ще на церемонії, коли ти відповіла розпорядникові.