Малік зневажливо скривив губи.
— Я захищав наш дім від твоєї слабкості. Ти віриш у милосердя й долю. А світом править лише сила. Без мене тебе давно б усунули.
— Влада, замішана на зраді й отруті, — це не сила, — втрутилася я. — Це боягузтво.
Він перевів на мене сповнений ненависті погляд.
— А ти, чужинко, вирішила, що можеш диктувати тут свої правила? Ти мала стати черговою безмовною тінню в зачиненій галереї.
— Ти помилився, — я випросталася й подивилася йому просто в очі. — Саме я покладу цьому край.
З цими словами я кинула збережений флакон із доказом до його ніг. Посудина розбилася, темні бризки потрапили на його дороге вбрання. Малік інстинктивно відсахнувся, ніби від опіку. Тієї ж миті варта зімкнула кільце.
— Взяти його, — наказав Рашид.
Малік спробував вихопити захований клинок, але точний удар вартового вибив зброю. За секунду його руки були міцно скручені за спиною.
— Ти пошкодуєш про це! — прогарчав він, втрачаючи самовладання. — Рада не повірить звинуваченням без вагомих доказів!
Рашид підійшов до брата впритул.
— Повірить. У нас є отруєна вода, таємні посудини й свідки.
Малік із надією подивився на вартових, але ніхто не ворухнувся. Його багаторічний вплив розсипався на порох.
— Думаєш, це перемога?
