Життя без прикрасКоля з автосервісу теж відчув поліпшення. Клієнтів побільшало. Він зміг найняти ще одного механіка й купити обладнання, яке давно хотів, але не міг собі дозволити через постійні побори.
Тепер гроші йшли в діло, а не в кишені відморозків. Семен із продуктового магазину зробив невеликий ремонт, оновив вітрини, закупив якісний товар. Покупці потягнулися до нього, бо ціни стали чесними, без накруток на данину.
Навіть баба Зіна з насінням стала торгувати краще. Вона додала в асортимент горіхи й сухофрукти, поставила нову табуретку для себе й маленьку лавку для покупців. Тепер біля її кіоску завжди збиралися люди випити чаю з термоса, поговорити про життя, обговорити новини району.
Район оживав на очах. З’явилася атмосфера спокою й упевненості в завтрашньому дні, якої не було вже півтора року. Люди знову усміхалися одне одному, віталися на вулицях, допомагали сусідам.
Як це було раніше, коли Михайло був ще молодим і жив тут із батьком. Що стосується Артура та його людей, інформація про них надходила по крихтах через знайомих і чутки. Артур справді поїхав до іншого міста за 800 кілометрів.
Там намагався влаштуватися в новому бізнесі, але без даху й зв’язків це виявилося дуже важко. За чутками, він відкрив маленьку шашличну на околиці того міста, працював сам біля мангала. Жодного авторитету й впливу в нього більше не було.
Паша Ростов передав через своїх людей, щоб усі знали: Артур поза законом, із ним не можна мати справ і не можна давати йому підтримку в жодному вигляді. Це був смертний вирок для будь-якого бізнесу в кримінальному середовищі. Ніхто не хотів зв’язуватися з людиною, яку відкинули злодії.
Гнус зник із регіону відразу після того, як стало відомо про рішення Ростова. Поїхав до батька в іншу область, але й там його зустріли холодно. Історія про безпрєдєл розійшлася всіма каналами, і його ім’я стало ганебним.
Казали, що він влаштувався працювати на якийсь склад, тягає коробки за копійки й боїться зайвий раз вийти на вулицю. Його дядько, заступник начальника відділу поліції Ігор Гнусов, був знятий із посади після перевірки. Знайшли порушення й факти корупції, які раніше ніхто не хотів помічати.
Його перевели на посаду звичайного дільничного в маленьке селище далеко від міста. Це була катастрофа для його кар’єри й самолюбства. Кабан влаштувався охоронцем на будівництво десь на околиці сусіднього міста.
Працював за мінімальну зарплату, тягав мішки й стежив за воротами вночі. Уся його колишня нахабність і самовпевненість випарувалися. Тепер він був просто робітником, який боявся втратити місце й намагався не потрапляти на очі серйозним людям.
Ленчик зник зовсім. За одними чутками, він поїхав до столиці й там намагається вижити випадковими заробітками, працюючи то вантажником, то кур’єром. За іншими чутками, його бачили десь на півдні, де він працює на ринку різноробом.
Ніхто точно не знав, і нікому особливо не було діла до його долі. Ніхто з трійці більше не з’являвся в районі. Їхній час закінчився, і люди швидко забували їхні обличчя й імена, як забувають поганий сон після пробудження.
Одного вечора Михайло сидів на лавці біля свого під’їзду й курив, дивлячись на двір, де гралися діти. До нього підійшов дядько Гриша з пляшкою домашньої настоянки й двома склянками. — Можна? — спитав він, сідаючи поруч.
— Сідай. Дядько Гриша розлив настоянку, вони мовчки цокнулися й випили. Настоянка була міцна, на травах, із гіркуватим присмаком.
— Знаєш, Мішо, — сказав дядько Гриша після паузи, — я багато років прожив у цьому районі, бачив різне, але такого, як ти, не зустрічав. — Якого такого? — Того, хто не злякався, хто встав і зробив те, про що всі боялися навіть подумати.
— Твій батько був би гордий. Михайло промовчав. Згадка про батька завжди озивалася болем десь усередині.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.